Хоч на мить би відчути іще прохолодний твій дотик,
знов здригнутись душею від світла у серці глибоко...
Знову вечір, світанок, і блимає втомлений гнотик,
витанцьовує танго невтомно, безумно, широко.
В твоїх синіх очах глибина невимовна і щира,
в них захована мудрість і море безмежне любові,
дай хоч раз зачерпнути і дай прорости ще раз крилам,
непомітно, безмежно, нестримано і безумовно.
