Пограємо в мовчанку?
Кажуть люди,
Що вміти треба - так ще помовчать...
По справжньому...
Коли не треба слів -
За все говорять очі,
Мов вогні,
Що кожен раз запалює душа...
В них ти побачиш,
Неначе в дзеркалі, і спогади, й минуле,
Гарячий, наче ватра, і палкий,
Нестриманий торнадо почуттів,
Букет емоцій і жагу пригод,
А глибше - і наївність...так! - дитячу!
Але відвертість - найцінніший скарб!
Чи краще бути, скажеш ти, лукавим, -
В обличчя посміхатися привітно,
А в спину лиш зневажливо плювати?
Невже
Взаємного довір"я, сміху,
Що йде з душі,
Тобі не вистачить, аби заповнить душу
По самі вінця легкістю п"янкою?
В такому разі ти лише сухий
І шкарубкий, мов пень...
Навіщо
Тоді живеш і дихаєш повітрям?
Мов по інерції, щоб просто жити...
Тож люблю так -
Душевно помовчати "ні про що"
Ніщо мовчанки тої не замінить,
Вона немов ковток
Зеленого з жасмином чаю,
Терпким звабливим присмаком лишає
Тепло у грудях...
Сильне, незабутнє!
P.S. Вирішив поекспериментувати з білим віршем)
Гадаю, експеримент вдалий, і це - правильно, міняти стиль, якщо є поетичний хист, то заскучаєш писати рівненькими скромненькими рядочками (хоч і з багатим змістом). Я майже у всіх віршах експериментую і скажу, що цікаво.
Та й про мовчання сказано круто!
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
безмежно дякую за повне розуміння того, що я роблю, читаєте мої думки
Молодчинка, мені сподобалось, мені здається що тобі і далі слід писати у цьому напрямку: такий зміст, широта думки, глибина, більше свободи. Гарно А що надихнуло?
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую вирішив поексперементувати, набридло одне й те саме писати...)