[Він>
А ти ж ніхто, і звать тебе ніяк!
Така як всі, а так запала в душу.
Життя пішло до бісу.Я закляк
А ти смієшся поруч так байдуже.
Та ти ж ніхто!Іди від мене!Геть!
І не дивись шаленими очима.
Вони нестерпні і для мене смерть.
Іди же звідси поки не згубила.
Не лізь до мене!Ти моя чума.
Ти не людина!Відьма кароока.
Це ти мене свідомо прокляла
Устряла в серці кігтями глибоко.
Я тебе знищу.Спалю у вогні!
Я твоїй владі зовсім не скорюся.
Лиш запах твій таїться в голові
І я за тебе по ночам молюся.
Ідіть думки ідіть від мене. Згинь
Моя спокуса,тихе одкровення.
Ти не потрібна!(вже немає сил)
Тікай, прошу!І не чекай прощення.
Я не бажаю чути тебе в снах.
Твій голос ніжний, що так гріє душу.
Я не бажаю мати твій дурман.
Я в соте кажу«ти мені байдужа»
Не змушуй мене бачити тебе,
Бо ти ж огидна! Так мені огидна!
Твоє волосся –жито золоте
Спадають на вуста від сонця стиглі.
Не хочу бачити твій погляд на мені,
Не хочу чути ані слів, ні звуків.
Ти бездоганна.Зчарувала дні.
Ти чарівниця серед недолугих.
Ти все!І ім’я твоє в серці
Я збережу до скінчення небес
Ти неповторна,сяйво серед нетрів
Життя потроху набирає сенс.
Ти ж знищила мене. Признайся.
Мене старого звела на нівець.
Я закохався.Вперше закохався.
І це початок,зовсім не кінець
[Вона>
Я не встигла тебе прочитати
По твоїм не блакитним очам.
Хто ти?Звідки?Як тебе звати?
Дай мені свій надпити дурман.
Я не встигла тебе роздивитись.
Пам'ятаю лиш погляд швидкий.
Розірвав мене ним на шматочки
І навіки собі приручив.
Я не встигла.Не встигла зізнатись!
Прокричати повітрям пустим.
Як же можна отак закохатись?
Без надій.Без тепла.Без причин.
Через вік,що на каторгу схожий
Крізь роки без утіхи і сну.
Так потрібним став перехожий
Йди по-малу навпроти,прошу.
Я не знаю,що буде між нами
Тихе щастя чи повний провал.
Неважливо,бо зараз без тями
На душі розгоряється шквал.
Неважливо, що ми не знайомі
І у нас зовсім різні життя.
Ми пройдемо усі перепони!
Наче сонце зійдемо зрання.
Неважливо скільки нам часу
Передбачила доля дзвінка.
Помирали найбільші романси,
Висихали найглибші моря.
І ніхто зазвичай не рахує,
Чи було то століття, чи мить.
Бо у часі любов не існує,
Бо у часі кохання горить.
Я не встигла тебе зупинити.
Ти ішов.Мабуть так захотів.
Вже три кроки від тебе прожито,
А неначе вже вісім віків.
Я стояла на тім переході.
Як розхрістана гола душа.
Вітер рвав і десь дощ був на сході
Коли стала тобі не чужа.
Ти так довго мені признавався
Та Ви знаєте добре кінець:
"Ти знищила мене признайся,
Мене старого звела на нівець."
[Кохання>
Була субота.Дощ палив серця.
І вітер танцював десь у деревах.
А люди бігли.Бігли без кінця,
Щоб постояти у найдовших чергах.
Була субота.Хмари затяглись.
Так щільненько у небі обійнялись.
Затори величезні протяглись
І всі повисли в сірому мовчанні.
Було так холодно.Хоч серпень по містам
Розкинув владно свої пишні сіті.
Повітря зябло на тонких вустах
Розкинувшись у біло-синім цвіті.
А він ішов,надмірний та черствий.
Не знаючий ні програшу,ні зради.
Як він ішов!Гарячий та палкий,
В очах не було капельки пощади.
Величний,гордий,темноокий звір,
Немає в світі більше його копій.
Так якось необачно кинув взір
І назавжди забув про силу й спокій.
Її побачив—дихати не зміг.
Отак назавжди справді закохався.
У серці звір приборкано приліг.
Він все таки її одну діждався.
Вона ішла.Понурена в думки,
Вони точились у її метаннях.
Як річка розливає береги
Вона тонула у своїх питаннях.
Вона ішла.Прозора, мов кришталь.
Такої ще душі ніхто не бачив.
Увічнений,віднайдений грааль,
В її руках нічого вже не значив.
Вона ішла,Вдивлялась в небо,ввись
І ненароком погляд зачепила
Замовкло все,титани поклялись:
Вона востаннє й вперше полюбила.
На перехресті стрілось дві душі.
На перехресті двох життів і долі.
Емоції згорали на межі.
Серця відігрівали захололі.
Ось так буває.Серед сірих днів,
Коли дощі струмлять і вітер свище.
Кохання вивільняється із снів,
І змушує людей зажити швидше.
Коли в тобі запекла заметіль,
Або штормиться хвилями із моря.
Не опускай ніколи погляд свій,
Можливо, десь навпроти твоя доля.
