Куплет 1:
Здається часом світ наш лиш пустою грою слів,
В мої відкриті вікна заглядають люди злі,
Добро пшениці зернами дбайливо я садив,
Та душі, вкриті тернами, вже не сприймають див.
***
Приспів:
Далеко десь за небокраєм лишив я свою весну
Докупи знов себе збираю, й знов вночі немає сну,
Чи пустота в мені живе, чи я живу у пустоті,
Чи світобачення криве у ненаписанім листі….
****
Куплет 2:
Думками довго плавав неспокійний інтерес,
Не клеїлись до купи… Бо питання без адрес,
Та ось прийшов до мене той, що відповідь беріг,
Сказав він, безіменний, тихо сівши на поріг:
Куплет 3:
«Стривай-но, хлопцю, годі…зрозумій одну лиш річ,
Не зміниться погода, бо на протязі сторіч
Однакову картину на віку я бачить міг -
Тобі плюють у спину на шляху твоїх доріг.»
***
Приспів
***
Куплет 4:
Та трішки почекаю, може хтось, ще не німий,
Присяде тихо скраю, скаже: «Як душі, самій?»
Я щиро посміхнуся, ми просидимо всю ніч,
Як добре, коли друзі йдуть з тобою пліч-о-пліч.
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не знаю, просто пісня свіжа, і я не дуже задоволений чомусь нею, мені здається, що я не повністю розкрився в ній, що вона не чіпляє за душу, як повинна чіпляти читача/слухача..
не повіриш, не вистачає 50 копійок, щоб відзняти кліп 
