«Ми ще не знаємо, що таке життя.
Звідки нам знати, що таке смерть?»
(Конфуцій)
«Я розкажу про людину,
Яка пізнала все…»
(«Пісня про Гільгамеша»)
Глиняні люди
Пишуть свої глиняні книги
У своїх глиняних снах,
А я листа – їхньому герою поводирю
Цих сліпих з глиняними очима,
Що прозрів раптом
Зрозумівши, що тіло вічне,
А душа – лише спалах у порожнечі,
Що глину перетворює
У судому страждань.
Пишу йому листа,
Покладу в глиняний глечик
І кину у глиняне море -
Нехай зануриться
На саме дно океану історії
До людей, що придумали
Знаки звуків і слів.
Ти перший зрозумів
Що всі ми з глини виникли
І глиною станемо.
Чи може ми –
Це тільки полум’я свічок,
Що на вітрі гаснуть?
А глина – це нитки одежі,
Це мушля равлика на ім’я людина
Чи просто непотріб.
І те світло, яке
Ми називаємо «духом»,
Це лише коливання
Порожнечі…
"І те світло, яке
Ми називаємо «духом»,
Це лише коливання
Порожнечі…"
Цікаві роздуми...
З коливання порожнечі мабуть все і виникло,де все приховано,
все і нічого, і Вічність, і вже коливання Вічності - вічний дух. Хоча коливання Вічності незбагнене для нашого дуального
розуму. Вибачте за можливу незграбність міркувань
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Цікава думка...
