«Усе життя живемо на пероні
В очікуванні поїзда свого…»
(Наталка Ярема)
Цим поїздам бракує певних генів,
Бо, щойно стали, а вже знову в путь;
Гарцюють по світах, мов навіжені,
Гадаючи, що весело живуть.
Торохкотять, гримлять пусті вагони:
Не той перон їм, станція не та
І сивина вже вибілила скроні,
І шлях позаду - нивонька пуста...
Тож, натискай на гальма, машиністе,
Бо так нінащо все життя мине -
Поглянь, які там очі променисті
І усмішка - мов сонце осяйне!
Класний вірш!
А ще згадалось :"Постой, паровоз! Не стучите , колёса!"
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Вікторе!
Залізниця багатьох надихає. Пам"ятаю, як дітьми ще приїздили на велосипедах на станцію - а там людський мурашник, а на коліях стоять блискучі зелені вагони з чарівними написами "Сочі", "Піцунда", за вікнами яких щасливі люди, які за добу вже будуть в тому Едемі. Ми вдихали запах далеких мандрів...