Ти просто жінка створена з ребра -
Адама… Чи можливо, ні із раю?
Ти просто жінка зіткана з тепла,
Окрилена простим чиїмсь Кохаю!
Ти просто жінка – радісна й сумна,
Свята ікона, а для когось грішна,
Ти океан кохання і добра,
У горі ти до відчаю невтішна.
Ти просто жінка… Але хто вона?
Чиєсь ребро? Чи просто сила волі?
Чи ти й насправді у житті слабка?
Мабуть, що ні… Ти як ота тополя,
Яку сокири скривджені рубають,
Яку вітри обпалюють до тла,
А її віти ще густіш буяють,
А її корінь ще сильніш вроста!
Ти просто жінка! Деколи підступна,
(то ж вибачте, таке ж уже життя)
Ти і актриса і дружина, мати
Кохана… Але ти така одна.
Ти не боєць, але в бою сильніша,
Ти не ікона, але гоїш біль.
Ти не мудрець, хоча ти наймудріша,
Не оберіг, але завжди як тінь
Ідеш, мандруєш, малишся, страждаєш,
Стерпіти можеш ти найбільший біль.
І інколи сама себе питаєш: де взяти сили?
Візьмуться звідкіль?
Та знову розгортаєш свої крила,
В життя злітаєш наче в небо птах.
Ти Жінка ! Ти усіх сильніша! Вільна!
Ти Богородиця! Ти Діва! Чи не так?
