Застережи мене від болю,
Заколиши мою розпуку.
Можливо, я собі дозволю
В муку перемолоти муку.
Переспівай мої печалі,
Перешепчи мою молитву.
Можливо, вистою й надалі
Любовˈю виграю я битву.
Засяй світанком в небокраї,
Візьми мене ще раз за руку,
Ми кроки стишимо зухвалі…
І замалюємо розлуку.
На жаль, не білими снігами
У памˈяті ясніти буде…
Прощання чорними нитками
Рубцем залишить незабуте.
Переболи мої страждання,
Перечекай кохання сльози.
Прохання це моє останнє…
Сніги зітхали на морози.
В туман присіла зірка рання,
Думки перегортаю в слово.
Можливо, я у долі крайня
Й з тобою ми, позачасово…
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна, що завітала, Одужуй, будь ласка, а то ми щось зиму не переспівали, а перележали, я ще з хворобою"дружу". Температурі зась!!! Здоров*я, здоров*я, Інсоліто
Чудові рядки слів, переплітаються з чистими почуттями, зі світлими намірами до коханої людини. Скільки доброти ви передаєте в кожному слові. Гарно написано Хай ваші, Тетяно, мрії будуть здійснені. А от, що до: "Можливо, я у долі крайня" хочу сказати: "Жодна людина в долі не буває крайньою. Ви теж потрібні комусь на цьому світі. Ви найпрекрасніша жінка, просто такого найпрекраснішого чоловіка ви ще не зустріли.
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Галинко, за таку щиру підтримку, за стежинку між прекрасними барвами
Хай ваші, Тетяно, мрії будуть здійснені. А от, що до: "Можливо, я у долі крайня" хочу сказати: "Жодна людина в долі не буває крайньою. Ви теж потрібні комусь на цьому світі. Ви найпрекрасніша жінка, просто такого найпрекраснішого чоловіка ви ще не зустріли.
