В сховищах пам"яті
на міцних стелажах
книги подій нашого життя.
Деякі ніби задавлені,
здається. що забуття
туманом накрило їх,
бо сьогодення книги свої
подіями аж розпирає...
Та спогади легко знаходять
найсвітліші з них,
звідки дитячими очима
ми вдивлялись у світ,
шукаючи ідеалів,
коли віра в себе і в людей
була рушієм наших вчинків...
І раптом мерехтливі спалахи-
Світлячками загадковості
кличе до себе стелаж
і запалює факел радості -
Його біблійні істини
викликають безмежжя почуттів.
бо освячують божественною любов"ю.
Тут сокровенні книги подій,
де ми поруч з батьками...
Як затишно,як запахло домівкою...
І як не дивно,
зринають події несимволічні,
розумом не вмотивовані...
...тато дрова рубає,
а я біля нього -допомагаю,
то ліг спочити - і я з ним:
цікаве щось розповість,
а то сидимо перед відкритою плитою
(я на руках -найбільше щастя)
задивляємость в таємничий світ вогню,
боїмось порушити дивну розмову іскор...
А то мандруємо на возі,
коні знають добре дорогу...
Тато весело наспівує
пісню про Ярему ...
І пасіка - гул бджіл-
а тато з рамками...
Як запах свіжий мед...
Думки роєм знялись в небо
і зникли в хмарах...
А звідти краплями дощу інші:
бабуся(що вигляділа мене,
бо мами я не знала:
вона своє життя віддала за моє
ще при родах)...
бабуся виходить на поріг
і гукає,гукає голосно.
бо я чую її голос аж у ліску,
куди пішла по сунички з подружками.
бігом додому. бо перепаде...
бабуся мене любить по-своєму:
не пестить, а пригортає...
А то ми з нею в лікарні:
я руку поломала, уколів боюсь,
але біля неї не страшно...
...І мама(моя друга мама)...
сидить над вишиванням,
а я поруч читаю щось по складах,
то шиє мені платтячко,
то добудитись не може,
чи не хоче(хай ще дитина поспить),
а то тче на диво-верстаті килимки,
то варенички ліпимо
а вона мене вихваляє,
яка я помічниця вправна...
то пасемо з нею корів,
на красу лугів спадають
ніжні звуки її пісень...
Гарно й ніжно співає вона
(в церковному хорі- одна з кращих)
відпочиває в пісні...
Ніколи не чула я сердечнішого
"Ніч яка місячна. зоряна. ясная..."
...Які ж близькі й далекі ці події...
Невже і справді життя -
це лише мить перебування
ДУШІ В ТІЛІ на землі
за ту далеку провину
Адама і Єви?
...Сьогодні батьківська поминальна субота...
Нехай Бог простить всі провини -
вільні й невільні-
померлим батькам нашим
(і всім від роду спочилим)
І поселить їх душі там.
де праведні спочивають...
zazemlena відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Соромно за себе, що так рідко повертаюсь в минуле, тільки в поминальний день...Але колись чула, що неможна просто так тривожити померлих...Дякую за відгук
Ти не заземлена-
За мною троє бредуть
Все ближче і ближче, і ближче;-
Мій Ангел - у небо путь
І Муза - душі попелище.
Ще білий крилатий кінь,
Якого Пегасом назвала,
А квіткою - одолінь*,
Я гриву йому заквітчала.
* * * * * * * * * * * * * * *
Не кличу, не зву за собою,
Зорями зблискує шлях.
Я народилась земною,
А крила ростуть у віршах.
zazemlena відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ЯК чудово!!!Скільки ж добра-води у криниці Вашої душі?!
Н 
ехай Бог прощає всіх нас!
