Молодик працював в Богородчанській управі писарем-комірником /бухгалтер/. То було дуже гоноровите місце і його всі поважали. Але
часи міняються і люди також. По-трохи ,з тієї місцевості ,люди почали збиратися на пошуки кращої і цікавішої долі та виїздити до Америки.Ярек на вихідні дні переважно їхав до Станіславова,там молодь збиралася в маленьких кнайпах/шиночках/,а на вечірки йшли до клубу веселитися. На одній із таких вечірок запізнався з групою молодиків,які його почали підбивати до виїзду за океан. Мати прочувши краєм вуха, за такі наміри сина,старалася разом з батьком відмовити від такого кроку,бо в дійсності такої потреби не було.Родина заможна. Діти одне по одному відходили з батьківського дому,дівчата виходили заміж.Вже й троє старших братів на своєму хлібі. Залишався біля батьків,як опора. Та він для себе все твердо вирішив.Так! І не інакше! Але, щоб придбати білет,а він коштував не мало,грошей вільних не було,бо заробіток,так заведено, син віддавав мамі,а ті кишенькові, що йому виділяли,було замало. І наймудріший,найулюбленіший син в один момент стає злодієм в родині. З комоди, де зберігалися гроші та цінності /срібні,золоті монети,прикраси-посаг його матері/,всі гроші,а скільки там було ,пані Вільгельміна з жалю навіть не прихопилася сказати. Ярек крадучись купує білет і виїздить до Америки.
В родині трагедія. На протязі чотирьох років ніхто не може прийти до тями. Від Ярослава жодної вістки. За той час,чулося від людей,що ніби бачили його на смітярках,інші говорили,що десь на якійсь фабриці слюсарує. І все!!!
І раптом Ярек в Станіславові ,в кнайпі пана Клейпермана. Як добре,що підрісши, хлопець Броньо,який допомагає по дому, підручним,пані Вільгельміни,впізнав в незнайомцю пана Ярека.
Малий Бронек біг чим душ через ціле місто.Ось уже колія,ще трохи там на Новому Світі в будиночку,сім*я Зембіцкіх до сніданку,чекають
на свіжі булочки з шинкою. Став хлопець на поріг.Пані насупив брови,з недоброю міною вже приступила до служника,щоб посварити,що так забарився, та зустрівшись з радісним поглядом,мов вісточкою в очах,
враз змовкла,приклала руку до лівого передпліччя слухаючи,як гулко в передчутті чогось важливого,калатає серце...
Назар допив своє пиво,з*їв канапки. Встав,пооглядався на всі боки,не знаючи чи зачепити розмовою тих дивних чоловіків,чи підійти до пана Клейпермана і подякувати за гостину. Хотів ще запитатися на рахунок тієї дивної вивіски,що його так вразила,-"Промайнуло за вітром!",чи то ба "Загублені надії!". Та якось не посмів. Помахом
руки,як допобачення і вийшов за двері.
На вулиці вирувало сьогодення. Попри нього проходили люди,прої*зджали машини,рух. Всі кудись поспішали. Довкола незмінне гудіння клаксонів і гамір балаканини численних перехожих... В руці він тримав пакет зі сміттям, і проминаючи кафе "Румбарбар",перейшов на інший бік вулиці,до баків зі сміттям і жбурнув з такою силою,мов хотів з тим брудом і нечистю залишити там негідні спогади і свої вчинки.. Наче кадри особистого життя -фільму,промиготіли в голові.
І як же він був схожий на свого пра-стрия Ярека,як колись говорила мама,переглядаючи родинний альбом,не тільки зовнішністю,а і вчинками... В минулому пращур засмутив цілу свою родину,й матір свою залишив,до кінця її днів на сумніви,розпач і терзання. Сам же так і загубився в гонитві буденності. Так і він? В сьогоденні надія і
опора матері,який був гордістю і захистом єдиної сестри,не пройшов
випробування долі,через надмірний достаток. Гордість,пиха і в кінці
зрада самому собі.Зрада рідній мамі,від якої відвернувся,поглумився над її материнським почуттям.
Тільки зараз він зрозумів,чому таку назву мала та кнайпа.
Не справилися надії Ярека, їдучи в Америку,переступивши і потоптавши родинні зв*язки.Не справилися надії пані Вільгельміни, ростивши і вчивши улюбленого сина.
Не справдилися надії його матері,адже він,доросла людина,сім*янин,батько двох дітей,добився матеріального статку,живучи тут,поряд в одному місті з мамою,сестрою і сиротою-племінницею,сам себе від них ізолював.Перетворився в духовного каліку. -"Przemsnelo z wiatrem!-подумав Назар.. Адже за вітром можуть полетіти не тільки спогади.?..
Так просто нічого в житті не буває. Мабуть Господь захотів своїм забутим спогадом,навернути розум людини у правильне русло.
Та рішення залишається за кожним з нас...
ID:
410044
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.03.2013 09:11:48
© дата внесення змiн: 18.03.2013 09:11:48
автор: Вразлива
Вкажіть причину вашої скарги
|
Добре, коли прозріння приходить вчасно... 
