Пам'яті батька
Павла Михайловича Головатого
(06.02.1939-28.07.2012)
Сонця тінь швидко бігла снігами,
Цього року холодна весна.
Я приїхала в гості до мами,
В дім, де тата півроку нема.
Звичні запахи линуть з кімнати.
Серед хати старий, сивий кіт
Тиху пісню почав муркотати,
Язиком причесавши живіт.
Ось і батька кімната маленька.
Перебігла тривога чолом -
Дві фіранки прозорі, біленькі,
За життя його їх не було...
Жаль повільно наповнював хату,
Тихий сум виростав до небес.
Серце гупало: "Та-точ-ку! Та-ту!
Як мені не хватає тебе!"
08-11.03.2013р.
Для ілюстрації використано картину Олександра Зорюкова
"Герань на моем окне"
http://artnow.ru/ru/gallery/3/1204/picture/0/606318.html
Ви сколихнули призабуте; пройшло років зо три від тоді, як мами не стало, я, доросла жінка, сіла на підлогу і схлипуючи, як мала дитина, повторювала -*Мамо, я так за вами скучила*. Дякую і розумію вас.
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Анно!
Якщо вірш розтривожив у серці пам'ять, значить він має право на життя!
Наталю, більше не треба... Ви так розчулили моє серце, ледь стрималась від сліз. Глибоко Хоча, мій батько живе на білому світі і не можу уявити світ без нього
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Розумію вас, Галинко, та... так уже влаштований світ, що діти хоронять своїх батьків...
Дай Боже вашому татові ще довгих років життя!
і осиротило душу 
Вечная память нашим родителям.
Невимовна туга.... 
...
