Думки юнака-гітариста-романтика
Ми в одній площині,
Але ми мимобіжні.
Ти витаєш у сні,
Все нагадуєш ніжність.
Дух твій в кожному дні,
Його шлейф не лишає
Мене на самоті,
Але в прірву кидає.
Ми ідемо разом,
Та водночас окремо -
Кожен своїм шляхом
Відкрива собі небо.
Ти взяла у полон.
Після нього - лиш страта.
Це була непомітна
І солодка атака.
Знову цей п'янкий сон
Мене кинув за грати.
Я не вирвусь один
Із обмежень кохання,
А не вистачить сил
На мовчазне прощання.
Стала міць моїх крил
Важконосним стражданням.
Тож іду по землі,
Сріблом куль твоїх збитий
І прикутий крильми
До зів'ялого цвіту
Почуттів, що у сні
Ще несуть в собі ніжність.
Ми в одній площині,
Але ми мимобіжні.
10.05.12
Якось мені довелося зустрітись із надзвичайно творчим та чуттєвим юнаком. Він гітарист, і відчуває душу людини, як струна гітари відчуває найлегший дотик. Ми із ним "на одній хвилі", тому повідали один одному власні інтимні історії кохання. Після цієї розмови юнак створив меланхолійно-чуттєву композицію, а я написала цей вірш.
