Ти ще ніхто, а вже забрав мій спокій.
Я одинока, ти одинокий.
Це я така слабка, чи ти така нездара?
Чи зовсім ми погана пара?
Питаю я своєї долі.
Чи я не маю ані духу, ані волі?
Я часто в роздуми душевні опускаюсь,
Пірнаю глибоко, і довго розбираюсь.
І почуваюсь дуже прикро я.
Сумна, слабка, розчавлена.
Тоді до зриву я Тебе довожу.
І запросто втопитись можу.
Мене не відпускає чорне дно.
Тобі як за́вжди все одно.
Я ще не плачу, та сльози близько-близько.
Ти кажеш досить нити, сильною будь!
І стався до речей простіше, все забудь!
А я вважаю, холоднокровність -
Це вада серця і душі!
І значить так вже хай і буде!
Аби вернутись з дна мені!
