Розцвітає ранок,ніби квітка.
Розпуска рожеві пелюстки.
Хмари пропливають, мов лебідки.
І тріщать на сонці вже бруньки.
І жахнулись полум"я дерева.
Розлилось проміння по землі.
Ну а ніч, чарівна королева,
Вже давно разтала у імлі.
Новий день вмивається росою.
Вітер із спросоння позіха.
Як не милуватися красою?
Це ж вона натхнення надиха.
А чи, може, той, хто поруч зараз,
Хто для мене, ніби цілий світ?
І одна на двох в нас доля склалась,
І цвіте, неначе первоцвіт...
За вікном розквітла абрикоса.
Вітер щось шепоче у гіллі...
І чарує шепіт безголосий:
Чуєш? Ти одна в моїм житті...
Чарівний, добрий вірш! Про весну природи і весну людської душі. Як у природи немає віку, так і людська душа не залежить від віку тіла. Якщо у ній весна. Подобається!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чарівно і співзвучно таїнству, що твориться в природі! Зуміли відтворити магію весни - браво! Навіть оксюморон такий влучний підібрали: шепіт безголосий...Сьогодні, коли бігла на роботу, завважила, як проклюнулись на каштані бруньки, а повертаючись додому, відзначила, що там уже маленькі листочки! Це так трепетно
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дійсно! Так таємно відбувається все в природі...
Дякую за увагу!