Чому сум закрадається в душу мою,
Чому вірю я в правду, вірю в брехню?
Та ніхто не зуміє цього пояснити,
У житті всі незгоди краще прожити.
І відчути серденьком своїм дорогим,
Щоб рідним людям не стати чужим.
Всі ступені життя треба вміти пройти,
І свій хрест по дорозі зуміть пронести.
Треба вміти себе віддавати коханню,
І не буде місця в житті зітханню.
Кожен день як останній треба прожити,
І про зроблене діло ніяк не жаліти.
Всі моменти життя я уже прописала,
І свій досвід малий в ці слова я поклала.
Я не буду пророком і вчителем вам,
Я лиш можу пораду дать читачам.
Жити вас не навчить навіть кращий пророк,
Вірте в себе й живіть без усяких морок..
Всі повинні кохати, любити й радіти,
І ніколи усмішки не зможуть змарніти.
Треба рідних людей найдорожче цінити,
І від всяких незгод їх одних захистити.
Бо лиш рідні приходять завжди в допомогу,
Лиш вони зустрічають біля порогу…
Грудень 2010 року
