Не співав вечорами тобі під гітару,
Не вимучував вірша в безсонні ночей…
Просто аж поринав, ніби в озеро, в пару
Дивовижно-небесних, ледь сірих, очей.
Шаленіючи ти на вустах тріпотіла –
Забивало аж дух, так бентежно п’янка, –
А душа аж летіла… Й до ніжного тіла
Пустотливо й жагуче тягнулась рука.
Та хіба ж тут до рим, та хіба ж тут до віршів,
Коли словом: «Люби!» – захлинається ніч,
Коли місяць-лукавець промінчиком пише,
Підглядаючи в шибочку, щось на стіні?
…Я від тебе ішов у рожевий серпанок,
Соромливо шарілося небо услід…
І здалося мені: це не просто світанок –
Це прокинувся цілий закоханий світ.
"…Я від тебе ішов у рожевий серпанок,
Соромливо шарілося небо услід…
І здалося мені: це не просто світанок –
Це прокинувся цілий закоханий світ." - Гарнезно
І взагалі, такі щирі почуття з ліричною душею у ніжних словах
Василь Задорожний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ага... а перейшло на...
Самотня ніч пуста і безголоса
хоч поруч є вона я мовби сам
бреде моя душа простоволоса
навколішки назустріч небесам