Як бачиш біля себе ти царицю,
Чи сам їй став тираном і царем.
Подумай, чи не міг тут помилиться,
Чи шлюб такий не стане тягарем?
За закидом прийде черговий закид,
Ростиме невдоволення і гнів,
Любов не йде ніколи у атаку -
Зігріта-бо теплом від спільних днів,
Очей твоїх вона нап"ється блиском,
Ти грішний...та для неї - ідеал!
Чарівну легкість (ні на йоту - тиску!)
Віддасть-бо без прохань і без похвал,
І їй, такій близькій тобі та рідній,
Ти віддаси всього себе сповна,
Якщо хто з вас байдужістю вагітний -
Порветься тут душі тонка струна,
Страждань неспинна низка, в серці - крига,
Не було і в кошмарах цих видінь,
Дурний самообман: "Любов достигне,
Ми стерпимо, проб"ємо сотні стін!"
Подумай: як до плоті потяг сильний,
А душі не об"єднує зв"язок -
Не варто прагнуть цілі неухильно,
Бо щастя стане купкою казок.
Не так же, як гадається, стається,
Не буде сумнів ситий в лоні мрій,
Порадник ліпший - стукіт твого серця,
Ілюзій світом душу лиш не грій!
