"Це був вечір яких мільйони. Просто вечір. Я дивилась ,,Богиню шопінгу,, по телику та з телефона сиділа на фейсбуці. Мені потрібно було списатись з хлопцем моєї подруги. Ми домовились зустрітись і здається це побачення. Шкода подружку, але вона дивненька, а він такий гарненький не дивлячись на його характер та те що він гот, але це все може змінити розумна дівчина, а отже це для мене не проблема. А от те що він гарненький це справді важливо та і смак у нього не поганий. Не стильна людина не може носити такі кльові вінтажні сережки.
Ще він здається розумний. Він читає багато книжок. Може і мені щось порадить. Я чесно кажучи не читала нічого від п`ятого класу, бо читати це для ботанів.
Не знала, що одягне він... позавчора в школу він одяг колготки... на руки, але зараз він хочаб підстрижений... та пофарбувався в чорний. Ну це підходить до всього його одягу, а тому добре.
Я вдягнула сірі штани та кофту з актуальним прінтом, які виглядали разом як спальний костюм, та доповнила образ вінтажними аксесуарами, щоб відповідати місцю. Мало того що ми зустрінемось за годину до півночі ми ще й будемо на кладовищі.
Думаю образ підібраний вірно, я слухалась вказівок Данила Грачова, а він шарить.
Мій кавалер був у чорному довгому плащі з капішоном, як у Дарт Сідіуса. Я взагалі не знаю в якому смітнику він його знайшов.
Взагалі мені таке не подобаєтся, але він в цьому виглядає навпаки більш солідно. Дуже скромний костюм, який підмічує його індивідуальність.
Ми йшли і розмовляли. Я розповідала як у мене прошов тиждень, а він уважно слухав і вів по своїх улюблених місцях. Він хороший. Інші не вміють так слухати. Він пригощав мене якоюсь смачною кавою з термосу.
Коли я нарешті зважилась і запитала навіщо він мене запросив він сказав що проводить експеременти. Я грайливо посміхнулась і сказала що теж люблю експеременти. Він розсміявся, а я з ним. Ми сміялись з пів години.
О півночі я допила каву і ми вийшли на якусь галявину біля кладовища. Навколо були дерева, а посередині намальвана якась велетенська зірка. Мені дуже сподобалось. Я відразу зрозуміла - все це для мене. Це так мило. Для мене ще ніхто такого не робив.
Відчувши не легкий удар палицею по голові я впала на землю. Обернувшись мені здалось що я бачу свою подружку в ще одному костюмі Дарт Сідіуса. Невже вона про все дізналась? Це було б жахливо.
Послідував другий удар і я втратила свідомість.
Навіщо сюди пішла. Могла спати дома, а так вишу підвішена за ноги за вітку дерева та споглядаю як на освітлену місяцем площадку падають краплі моєї крові та сльози. Мої ноги заніміли. Випав кляп з рота, але кричати я не могла. Вітер гойдав мене як осінній листочок. Бачила подругу з її хлопцем. Вони в такт казали щось на мене, але слів я не зрозуміла. Можливо вони так сваряться. Ніколи не бачила як вони сваряться. Йому мабуть перепаде через мене. Картинка втрачала різкість, а зірка в низу замальовувалась в темно-червоний колір моєї крові. Чула дивні слова і неймовірно голосні удари мого серця.
Коли я прокинулась серце вже не билось впринципі і пульс я теж не знайшла. Я прокинулась розв`язана і лежала під деревом. Піднялась та пішла додому.
Тепер я ненавиджу слово ,,експеременти,, та не хочу іти сьогодні в школу. Мені соромно дивитись декому в очі...
Зараз дивлюсь ,,Щоденники вампіра,, і я жахливо схожа на Керолайн після перетворення. Бліда і нервова. Мої відчуття... не можу сказати, що погано себе відчуваю, бо нічого не болить. Відчуваю себе лялькою.
Це було моє найжахливіше побачення, а мій стан не змінюється. І я вирішила написати про це в твіттері. Спочатку думала написати онлайн лікарю, але потім допетрила, що всеодно всі сидять в твіттері, а виходить і лікарі.
Любий лікарю, що зі мною та коли мене відпустить?"
