Зашелестіло - чи то вітер у лісі дерева метав,
Чи то серце акордами болю забилось поволі.
Загриміло - чи то з піднебесся летіли дощ і метал,
Чи то щось у грудях благально просилося волі.
А я вже не скажу напевне, що саме то було,
Що то сталось на лінії дня і холодної ночі,
Коли засинали міста, і люди навіть не чули,
Що під місяця соло небо свої заплющило очі.
Тоді останні збігали хвилини на північ, на нуль,
Били секунди появою нових комет і зірок.
І от зараз уламки збираю у серце загнаних куль,
Уламки на клапті розбитих об скелі думок.
І от не можу збагнути питання прості: навіщо, чому,
Чого ж так відверто спасіння шукаю у людях?
І коли щось треба сказати – то приймаю тишу німу,
Коли сонце надворі, та холодом свище у грудях?
--------------------------------
http://vk.com/thoughts_at_night
