Життя дожене і тебе,
Як Олімпи міфічну Іо,
Серце об груди постійно тре
І протирає діри.
Через них виливається весь мазут,
Кіпоть, солена сажа,
Втрачаю голову – міняю азимут,
І б’юсь об сталеві баржі.
І звук тріпотить у воді,
Як парсеки тріпочуть в повітрі,
І я часто бачу на дні
Будинків немічних і бездітних.
Важко жити отак:
Кисті – уламки – груди,
Чорний крук і сталевий грак
Проводжають мене усюди.
