Іржава осінь,холоди,дощі
І,як безхатченки, в лахміттях всі дерева,
Змарніли квіти,оголилися кущі
Й лише ялина іще досі королева.
Неначе вицвілі старечі очі - скрізь калюжі
І оранка лягла на поле зморшками,
А поруч лише ворони байдужі
І вітер сьорбає печаль малими ложками.
Стареча постать або ж навіть просто тінь
Землі знесилено хитається по світу,
Блукає в пошуках,де неба ясна синь
Разом із сином-сонцем її могла б зігріти.
Та не знайде - чекати доведеться
І марними всі будуть сподівання,
Бо сонце вже ніде і не озветься
І скінчаться за мить її страждання.
Лиш жалібно ще раз протягне руки
У вись, далеко, куди сина відпустила,
Зітхне у безнадії, лиш розлука
Очікує на матір,що зростила.
Жорстока осінь, холоди, дощі,
Земля проронить мимохідь скупу сльозину,
Не дочекається нікого й в цій іржі
Забута усіма самотня згине.
Й її покриє сніг і злічить рани,
Щоб навесні все знову повторити,
Бо ж її серце як і серце мами
Дитя своє завжди буде любити. 2013
Інкрустована в повітря
і просякнута бажанням,
карма осені бездонна
проростає в зорепад.
Заколисана у вітрі,
в потаємних пориваннях
нас тримає у полоні,
в лоні зваби і принад...
Карма осені наситить
за піснями спраглу душу,
що лунають в піднебессі
в хорах янголів ясних,
і просіє біль крізь сито
вічних істин невмирущих
і стежками одкровення
з нами вирушить у сни...
Карма осені крізь вени
протікає всюдисущо
духом Всесвіту інерцій,
серце зваблюючи вдаль.
Хай ця карма незбагнена
нам напоїть спраглу душу,
і загоїть стигми серця,
хай розвіє всю печаль!
Лія Ладижинська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00