8.
............................
І знов мені наснився сон
Ми поряд сидимо
Ніхто, ніщо не говорив
Лиш віти за вікном, шалено гомоніли..
Малюнки на шпалерах роблячи рясні.
Кімнатою вже вечір темний панував
І ніч запрошував до себе.
Я так нічого не сказав.
Можливо краще так
Для тебе
*
Статура твоя витончена,
Талія що над струнка.
Я милувався все на тебе.
Чому для мене є така.
-чому для мене-не для себе,
-чому не ти, чому лиш я
Одна зоря, для темно-голубого неба.
9.
Я більше не хотів з собою говорити
Я внутрішньо себе стискав,
щоб не було якого…лиха.
Я від розмов голодував.
І думав вперше то, а чи востаннє
Я спрагу більш не відчував…
І жовтий лист поклав на землю вітер.
Мій жовтий лист, якого я не відчував.
Все більше.
Мені здавалося на краще..
Здавалося. лише ...
10.
Скільки треба марити й мститися
Самому собі, забувши про все?..
Мабуть я таки себе не любив.
А чи люблю?.. – ти скажи.
Так далеко я вже
Як ти там…
Питання в нікуди чи до тебе
Чи до пітьми. Моєї пітьми
Чого шукав і досі не знайшов
Я сплю в бараках і барлогах
Не граючи монаха чи небогу.
Як «азь єсьм смерд» і «житиме мое».
І щось там далі.
Але не гріють думи.\
Я розвалився на частини – дві!
Одна прагне прощення і додому
Друга ж випробувати хоче.
Отак то. Отакий
Я щирий й милий
До самого себе.
-Скоріш випробую себе.
Щоб так просто помститися за тебе
За те, що є у мене…
Самому собі?)
Та нутром чую. Що не ціню
Тому живу поки вимушено
Без тебе. Чому…
11.
Я заблукав в пітьмі дедалі дум.
Про тебе не багато чув.
Новини різні долітали
Та й не бажав я щось про тебе..
Ти поки, як була
Залишилась німа. Для мене.
Тому що ти, тому що я.
Але в думках не полишиш видно мене.
Я знаю, завжди поряд. Мене.
Одна частина каже – не сгасай
Друга примушує – забудь про неї
Чи може магія якась..
Хто зна.
Я в магію не вірю
Як і в бога
Для мене є одна основа. Я.
А ви є наче мавки лісові
З такими от думками
Лягав він спати..
Зірок не бачив – дах закривав.
Та і зірок було не треба,
Бо ніч, а в голові думки світили.
Хто я до тебе…
Хто до мене ти..
Так засипав
12.
І гадки не мав він, скільки спав
Але одне що пам’ятав:
- наснилася мені вона;
Просто стояла як завше у вікна
Та щось у ньому розглядала.
Був ніби день
Чи може ранок.
Я трохи прихилився до стіни
Стояти непорушно намагався,
Вбачаючи обриси її обличчя
Із пітьми.
І за вікном і у вікні.
Такі легкі і ніжні.
Я здивувався..
Та раптом – повернулася до мене ти!
І посміхнулася!!!
Та посмішка буквально в душу
Пролунала, як бій гармат.
Мене ніби цунамі обірвало
Із зойком я прокинувся. В поту.
13.
Дивився довго в пустоту.
Вийшов на двір.
Смалити вперше не хотілося!
Неба майже безхмарного проходи
Легкі хмаринки пропливали повз
Сірі, темно-сірі, трохи кучеряві.
Так спокійно і невпинно вони пливли.
..але й того було занадто,
Для ще від сна несформованої,
Моєї голови.
- де ти – душа гадала так про себе
- прийди та хоч заговори
Або ж УБИЙ!
Чи задуши.
Міру карання довіряю я тобі.
Щоб більш не…
Наснилась мені ти.
Такі безкарні про тебе думки
Та як на зло – обидві хочуть жити.
Одне лишень задушиш,
Подих переведеш
Як друге винесе мізки.
14.
Та що мені із того.
За право боряться світи!
Не мають миру, бо-без мене.
А я не хочу більше думати
І рознімати винних.
А спати знову хочеться.
Так ніби вщухло трохи.
Я – приймак. Один. Однак.
15.
Однак не в самоті.
Хтось таки бродить близько.
Утворює і береже мої думки.
В темлі.
Нехай поки невмиті, як такі.
