Коли спокутую свої гріхи,
То хмарним небо
Бачиться мені.
Немов то сердиться воно.
Дощем рясним до мене
Стукає в вікно.
І чую голос, чи то з душі,
Чи то з небес.
Чому ти гріх не виправляєш,
А несеш?
Що небу відповісти
У цю мить?
Як ті тяжкі дні,
Що минули спинить?
Я відповідь шукаю у собі.
Багато наробила помилок.
Тепер про те я маю жаль,
Але лишаю все,як є.
Що з ним робити?
Все воно моє.
До неба руки простягну,
У небо очі підведу,
Вустами тихо мову поведу:
« Сумую і жалкую, але
Вже не зміню все, що
Зібрано за вік».
І в неба я прошу:
« Помилуй і прости
Мою ти душу не святу».