Надвечір*я – це пора життя,
Коли вже на скронях
Засніжила сивина.
Коли у розмовах –
Тиха сповідь.
А у думці - мудрості краса.
Надвечір*я – це пора
Спогадів веселих і сумних.
Спалах в серці, бо прийшла весна.
Згадка про любов,
Що вже була.
Надвечір*я – це молитва
Щира і проста,
Радісне сприймання всіх
Прийдешніх днів,
Небайдужість до дерев
І квітів, і тварин.
Надвечір*я – це пора,
Коли ручки простягнуло
Дитинча.
На обличчі усмішка щаслива,
Трішечки сумна.
Надвечір*я – це пора життя,
Зморщечок тонесеньких танок
Під очима й біля вуст,
То підтвердження того, що
Сплело в клубок і надійно
Серце зберегло.
Надвечір*я – це життя, що
Не минуло, а далі йде.
Надвечір*я – це все те,
Чим душа радіє,
Чим вона живе.