Прийшов король один до влади,
Але він сонця не любив,
Не навидів його в безтямі.
Й для інших підданих закрив.
Полилася брехня у вуха,
Мов сонце стало враз лихе,
І всі повірили в безглуздя
Й без сонця жити почали.
Один лиш соловей знав правду,
Її співав усім навкруг,
та люди стали прокидатись,
лиш зарясніє правди звук.
Зметикував король це швидко,
Одразу солов'я зловив
Закинув нелюдь у колодязь
Та чи зупинить камінь спів?
Полилась пісня дужча звідти
Розтікшись золотим пером
По камінній холодній стінці
Й здригнувся цар усім нутром.
Наказ віддав катам-убивцям,
Співця чудовий спів спинить,
Закидали вони колодязь,
І перестав бриніти спів.
Сонц нелюб ви́справляє шану,
Катам-убивцям солов'я,
Та вже кінець його приходить,
Бо в серцях пісня ця жива.
́
