Я з невидющим поглядом іду вперед.
І з кожним кроком в серці менше віри.
Чекають всі на феєричний злет,
Та наді мною небо завше сіре.
Зелені очі втратили запал,
Там оселились відчай, біль і сльози.
Якби ж хто знав, якби лиш знав,
Які найближчі в Господа прогнози.
Давно забула про спокійний сон,
Та все ще мрію про взаємне щастя.
Цей світ кишить добірним злом
І лицемірством першокласним.
Коли ти в тілі, наче у тюрмі,
Коли душа – залізна клітка,
Шукаєш світло у пітьмі,
Між небом і тобою – сітка,
Коли збиваєш ноги в кров,
Йдучи, здригаючись від плачу,
До сонця, щастя напролом,
А Бог – глухий смішок на здачу.
І не шкода ні сил, ні сліз,
Заради нього, можна й в пекло.
Але чому сюди привів,
Де щастя заживо померкло.
Дуже болісно, надривно. Проте, усе що ми маємо, маємо не за щось, а для чогось. Вже не раз переконалася в цій істині. Хай Ваша ЛГ поборе усі негаразди, і врешті зрозуміє для чого їй дані ці душевні муки.
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую
