Все скрізь міняється завжди,
Одне у друге переходить,
Так все продумав наш Отець,
Щось десь вмирає, щось десь родить.
Із давна - давен є секрет,
Всього, що можна так назвати,
Від комарів аж до комет,
І про що можна лиш гадати.
А є в природі така річ,
Що зветься так,– протистояння,
Між білим й чорним і все те,
Чому давав сам Бог завдання,
Батьки і діти от прогрес,
Що можна лиш про них сказати,
Чи є протистояння це,
Чи меншим розуму додати?
От розкажу я зараз Вам
Як це проходить в цілім світі
І у арабів і у нас
Бо скрізь в батьків бувають діти.
Прийшов раз син до батька сам
І мовив прямо без виляння
„Я тату десь собі піду,
бо в мене є таке бажання,
мені так скучно з Вами жить
кормить худобу, чистить стойла.
І знаю більше я чим ти,
не треба їдла твого й пойла.
Я сам піду на свій же хліб,
щоб ти мені був не указка
і буду сам собі хазяїн,
життя полине, наче казка!!"
А батько слухав і сидів,
так тихо,і не шевелився
Лиш голову у руки взяв
Немов в граніт перетворився
От так сидів і час мовчав
В лиці ні нерв не ворухнувся,
Лиш посірішав у лиці
Й до сина сам на Ви звернувся:
„Як хочете, шановний пан,
ідіть ,куди самі бажали,
робіть, служіть, лижіть панам
підошви, щоб Вас поважали,
беріть усе, що в мене є
собі в дорогу, це не жалко
є кінь, є гроші, є одежа,
я щастя Вам бажаю палко.
Та є лиш в мене одна річ,
яку хотів би попросити.
Хоч раз в п'ять років приїздіть,
якщо ми будемо ще жити"
Пообіцяв це батьку син
Вклонився низько до порогу
Не брав коня, грошей, одежі
Взяв лиш клумак собі в дорогу.
Пішов далеко у світи
І вчився і робив багато
Вже майстром став, мав скрізь доход
Та завжди пам’ятав про тата.
Пройшло п'ять років він прийшов
Вклонився, привітав родину
Приніс подарки всім і все
І мовив річ у цю хвилину:
„От знаєш, тату, я такий
такий розумний і толковий
і зараз в мене є усе
на мені і штани шовкові
от бачиш я таки був прав,
чого сидіти біля тата.
Я скрізь ходив і заробляв
дороги-не батьківська хата"
А батько мовив чітко так:
„Ти сину молодий ще досить
не знаєш ти чого, що є,
що навіть камінь вода точить"
„До чого ти оце сказав,
я не пойму", – відповідає
І лиш всміхнувся сивий батько –
"Тобі все час все розкачає".
Пішов знов син по наймитах
І виходив чотири роки
А як ішов у рідний дім
Твердіші враз ставали кроки.
І зрозумів він геть ураз
Чому це серце так зжимало
Чому ті сльози на очах
Як батька й матінку згадаю.
Прийшов, навколінки упав –
“Не треба грошей мені тату
Я зрозумів усе, і більш того,
Не кину більше рідну хату".
А батько зовсім посивів
І ще старіша стала мати
І син не все ще зрозумів
Не знав кому що як казати.
Але женився у селі
Привів невістку гарну в хату
Вже начебто була сім'я
Всі разом стали працювати
І от прийшов той час і день
Родився син і внук в хатині
І його крики шум і гам
Несли лиш радість цій родині
Пройшли роки онука ріс
Ставав подекуди дорослим
Перечив діду і батькам
Носив як в дівки довгі коси.
Та думав батько його так
“Нічого хай ще похіпує,
а підросте візьметься сам
за розум, хай собі чужує”.
Пройшли роки підріс онук
А діда вже похоронили
А батько теж вже відчував
Як утікають його сили.
І от прийшов до нього син
І мовив прямо без виляння,–
„Я тато десь собі піду,
бо в мене є таке бажання,
мені так скучно з Вами жить,
кормить худобу, чистить стойла
і знаю більше я чим ти
не треба їдла твого й пойла
а батько слухав і сидів
Так тихо і не шевелився
Лиш голову у руки взяв
Немов в граніт перетворився
І думав там у глибині:
“О, Господи, це все ж спочатку
він не повірить маю гадку,
то хай все буде як було.
Нехай пройде оті дороги,
нехай пізнає сам себе
й прийде у батьківські пороги"–
Ось так сидів і час мовчав
В лиці ні нерв не ворухнувся
Лиш посірішав у лиці
Й до сина сам на Ви звернувся
12.03.2002р.
ID:
479767
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.02.2014 02:42:55
© дата внесення змiн: 16.02.2014 02:42:55
автор: А.Круп
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую...приємно. Там у щоденнику є "Пророча відповідь", почитайте може вподобаєте....
