«То город-дощ, холодний і зелений…»
(Майк Йогансен)
Дні як і вірші бувають різних кольорів: білі, чорні і навіть зелені. 17 березня якраз зелений день – люди вдягають зелений одяг, зелені капелюхи і навіть фарбують сиві бороди у зелений колір. Я подумав, що в нас, ірландців, більшість днів меланхолійно-дощаві. Але тільки не цей! Мені чомусь пригадалась давня легенда про мореплавця Майль Дуйна: під час плавання він приплив до острова де паслися тільки чорні і білі вівці. Якщо чорна вівця потрапляла у біле стадо, то автоматично ставала білою і навпаки. Я подумав, що в День святого Патріка всі ми вівці, а пастор у нас один і написав таке:
Вітрила вулиць – навіть вони зелені.
Трилистий день дощиська-скрипаля.
Скільки слів стають сьогодні човнами,
Скільки пісень стають сьогодні небокраєм
Сьогодні ми всі мандрівці-волоцюги:
Старі бородаті шкіпери і молоді юнги –
Пливемо від острова до острова –
Від острова Мрій до острова Пісень.
Адже кожен із нас керманич човна,
Що обтягнутий шкірою –
Давнього ірландського човна,
Що пливе через море Вічності.
Сивий пастух пантрує два стада –
Чорних і білих овець.
На острові, що зветься Життя.
Але кожна вівця самостійно вирішує
Чорною бути чи білою.
А в повітрі дзвін: над островом арфи
Проростають легенди листками шамроку.
День, коли можна забути журбу,
День, коли сумні пісні стають веселими,
День, коли ми згадуємо – ми всі ірландці,
День, коли з дідової скрині
Дістаємо старезні картаті кілти
Ми – кельти…
