Хто ким живе – про того, звісно, й мовить,
А я боюсь не досягти мети.
Писати ж про Тараса – як на сповідь
Аж до самого Господа іти.
А я не можу, я – не маю права,
Бо я як глина, він як моноліт.
Він – наше сонце, я лише заграва,
Тому мені і рипатись не слід.
Одне скажу: він був-таки пророком
Як вимовив пронизливі слова,
Бо й нині стогне наш Дніпро широкий,
А понад Бугом вітер завива.
березень, 2004
