Я завжди хотіла щоб мене любили. Не можу сказати, що мені коли-небудь не вистачало уваги, спілкування, теплих слів від тих, хто був в моєму житті, хто бачив мене з дня на день, знав як у мене справи й що я робила вчора. Цілком переконана, що багато слів кидається на вітер. Ми живемо в суспільстві, де «я тебе люблю» можна легко прирівнювати до «привіт/як справи?» в більшості випадків. Чому люди так часто плутають елементарні поняття «подобається» й «люблю»? Можливо, для когось просто не існує суттєвої різниці, для когось це гра слів, яка веде до бажаного результату й добре проведеного часу? Практично кожному доводилось чути ті теплі слова «я.. тебе.. люблю..». Скільки насолоди й ніжності вони несуть в собі. Щоразу ти переконуєш себе, що цього разу точно не фальш, що якраз зараз, саме зараз вони лунають з самого серця й залишатимуться такою ж правдою навіть через 15, 20 чи 40 років. Хочеться твердо знати, що тебе люблять.. знати, що це не просто симпатія, захоплення, яке вкотре назвали не своїм іменем.. Хоч за свої 19 я пережила зовсім мало, та все ж завжди боялась помилитись в людині..
Я завжди хотіла щоб мене любили.. я завжди хотіла бути певною, що ті «я тебе люблю» не кинуті на вітер просто так.. бути певною, що я потрібна сьогодні більше, ніж вчора, ніж будь-коли.. і що тих «сьогодні» буде нескінченно багато…
22.03.2014
