«Свята неділенька. Не до діла, а до свята. Кому свято, а кому служба»
З тими звичними думками отець Мирон вдягав чорну рясу по білій сорочці. Причісував посрібнені завитки волосся і брався швиденько пуцувати мешти. « Олено, будь добра, а приготуй на вечір щось святошне до їди, маю потребу запросити кількох сільських ксьондзів на розмову»
«Не буду добра, Мироне, бо цего тижня ні одна баба не зволила принести ні яєчка, ні курочки, ні молочка. Онде обминают обійстє і очі ховают»
« Та хіба? Як така справа, то нині нагадаю сестриці най назначить яку чергу і хто коли має нести. Але ж ти, Оленцю, не май зла на бабів, будь мудріша. Та й зроби, що прошу. Нині більше ніц до роботи не маєш, та й певно не підеш з хати нікуди.»
«Маю-маю, дорогенький» - сказала подумки Оленця, і метнулась собі волосся вкладати, припудритись, напашитись. «До вечора може прийду» - усміхнулась хитренько, вклала під паху блискучу сумочку, взула ще звечора напуцовані туфельки і поцокала підборами з хати, а там поміж вуличками, між будинками, між бабами…
Міша вже чекав. Завбачливо не зачинив вхідних дверей, поставив чайник, відкоркував вино. Все як Бог приказав!
«Кхм-кхм» - на випадок чого далася чути Олена, переступивши поріг.
«Нема-нема, проходь» - впевнено заспокоїв її Міша. До церкви пішла.
« І мій теж, уявляєш» - іронічно защебетала жінка. « А якби, то й що? Я вчителька співів, ти – вчитель музики. Нам є над чим працювати. Особливо в школі, в твоєму кабінеті, забувши зачинити двері…» - продовжувала Олена, згадуючи позавчорашнє незручне становище, коли діти ввірвались до класу, а їхньому вчителю музики вчителька співів з Будинку школяра масаж плечей робить і при тому якось по-особливому виляє стегнами і важко дихає. Діти – що вони тямлять.
« Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри у Хресті. Маю Вам зачитати інформацію, же 14 травня 2014 року Божого в нашім Храмі відбудеться Таїнство вінчання сина Божого Володимира з роду Михайла та Марії Приймаків з дочкою Божою Анастасією з роду Петра та Дарії Тарасівих. Прошу молодят та їхніх батьків на цьому тижні прийти до Святої сповіді. Також хочу нагадати, що продовжуємо збір коштів на облаштування Храму, кого нема, то прошу передати, бо то є велика справа»
«Слухайте, Ганю, - майже шепотом почав розмову отець до старшої сестриці.- Така справа, що вже кілька тижнів як ніхто з газдинь села не навідував мою родину. Самі розумієте, я на службі в громади, господарки не тримаю, а дітей треба ростити…
« А я тобі дітей не настарав, аби тобі їх годувати» - втрутився старий вуйко Мирон. « А хочеш господарки, то я сам тобі льоху і квочку принЕсу. Мо твоя їмость буде мати чим сі зайняти, мо буде менше гуляти. Тьху!» І пішов як би й нічого не було.
«Зоню, моя Зоню,
Що с ми наварила?
Як би була с добра
Мо сто грам налила!!!»
Вуйко Мирон співати любив. З молодих років у церковному хорі, багатьох ксьондзів у селі переспівав. Всіх друзяк-пиячків на той світ відпровадив. А що майстер на всі руки, то варт лише позаздрити. А що спритний, а що жартівник. Мирона знали всі довколишні села. І про добре серце знали, і файний голос чули, роботу в руках виділи.
- Ади! Миросю, та коли ти вже встиг напитисі! Та я ади-во лише з церкви вернуласі, а ти за мнов і вже пяний!
- Зозулько моя, виджу нині ти добра. А вчора була Зоня-ЗОЯ ( Змея Особой Ядовитості)
- Йди тамво їсти сідай, макаронів з сиром насипала.
- Е нє, Мирон не їсть макарон! Мирон – молодець, їсть холодець!
«Миросю, ану йди сюда. Ади Ганька прийшла. Та що ти кажеш? Та пан Біг видит, що немаю що дати ксьондзови. Та молочко діточкам сусідским даю, а сметанку і яйці своїй Русланочці вчора відвезла м. Та яка там в мене господарка? Того цяпку, того цяпку, та й всьо роздам.
- Так, Ганько, я Мирон, хлопець добрий, але с…ти на голову собі не дам. Я єму нині сказав, же ніц не дам, бо дітий му не старав. Най його попадє газдує. Розволочиласі дуже. А він ще мене вчити буде як маю жити. Я п`ю, багато горівки п`ю, але то всьо чим завинив. Але за бабами не бігаю, не клєну, мої діти-внуки порєдні, бо інакше я би повідривав всьо, що в них стирчит і повісив тамво на цвєчку! Я гроший з людей не беру за службу. Я ту церкву ще молодим з сільськимм нашими майстрами будував, ніхто ніц ні грама грошей не взєв, а йому захтілосі тепер її перекривати і нажитисі на тім. Та я вже зараз поліз би та й перекривав, якби треба було, задурно. Нє, не дам! Так і перекажи! А ще най не грає вар`ята і сповідає всіх підрєд, бо вмерти старому не дає, нешлюбованих не сповідає. Я то вже йому казов не раз, а він своє знає.А ну будете видіти чи так само не захоче висповідати Міська перед шлюбом його сина? Тому є що сказати, і про Оленку згадати»
Все сказав та й затягнув своєї:
«Коли був я ще маленький,
то сидів на міху,
тато маму обіймав —
я вмирав зо сміху...»
«Вінчається Раб божий Володимир з рабою Божою Анастасією»….
«Прошу повторяти за мною: Я, Володимир, беру тебе Анастасіє за жінку. Обіцяю тобі любов,вірність і чесність подружню…Так мені, Боже, поможи…
…любов, вірність і чесність…
…любов, вірність і чесність….
Затремтів голос в отця Мирона, затремтіли руки в Михайла, матір нареченого зронила сльозу…
ID:
488318
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.03.2014 16:02:59
© дата внесення змiн: 26.03.2014 16:02:59
автор: Оля Бреславська
Вкажіть причину вашої скарги
|
нині вчишся а завтра вже - велика письменниця!) 
