Зупинюсь на околиці літа
І сп'янію від трунку полів.
Розгублю серед стиглого жита
Каравани нелічених днів.
Озирнусь — й занімію у тузі,
А позаду — вогонь і снага,
Перем'ята трава в тихім лузі
Та очей твоїх карих жага...
Чи ж позаду? Осінній багрянець
Ледь торкнувся хмільної душі.
Розкуйовджує вітер-коханець
Літо бабине в тихій межі.
Так п'янять незагнуздані мрії...
Я не вірю, що теж відцвіту.
Чом роса опустилась на вії? ...
Я до осені тихо іду...
