Я сьогодні не вельми висока і не зовсім втішена.
Чи це доля косоока, чи я полишена на якийсь особливий випАдок.
Кажуть, лягати спати і все пройде. Справді.
Життя проходить поки ти спиш, але проходить повз.
Мені не залишили крутий спадок, зелених автівок з відкидним.
Лише передоз порожніх думок із чорним міцним,
який не дозволяє заснути.
Мене вже нудить від "святих слів надіїї".
Нудить світом без світла ,сліз, смути.
Розумію - нічого вічного.
Життя на відстані власних кроків.
Любові пристані не відіграють особливої ролі,
як і слова пророків. І немає гіршого,
ніж віра в казки. Це лише перевірка волі.
А мої кволі рими - схиблення світосприйняття.
Зізнаюсь поволі, що це "не те, у що ми вірили в школі,
чиста брехня", яку усі гордо несли, мов жезло,
ось це "не те" насправді і зветься всіма - життя.
Як весело.
невелика втіха
