А й справді, чи багато потрібно для того, щоб відчувати себе людиною?
Дивне питання, адже я й так людина.
І це абсурдно, що для того, щоб відчувати себе нею, потрібно ще щось.
Коли пальці доторкаються до клавіш піаніно, на перший погляд таких однакових, білих та чорних, лунає мелодія у мене в середині.
Сколихуються світлі та темні ноти моєї душі.
Вони починають грати в унісон, створюючи неймовірного звучання солодку мелодію.
Як небагато потрібно для цього – лише біле та чорне, лише радість і смуток, краса і потворність, любов і ненависть, день і ніч, жіноче та чоловіче…
Лише поєднання протилежностей гармонізує життя, створює рівновагу між життям та смертю, між тілом і душею…
Народжує людину з її безмежними можливостями польоту думки та творчості, новизни та стабільності.
Коли пальці доторкаються до піаніно, навіть подумки, вони намагаються поєднати не лише чорно-білі фарби, а й ліві та праві сторони, пробуджуючи мажорно-мінорні нотки в глибинах природи, людської природи, змінюючи сміх плачем, а сльози посмішками, малюючи зоряні райдуги на весняно-осінньому небі з присмаком німої меланхолії осіннього дощу та запахом свіжоскошеного хліба у жнива посеред літа…
Навіть кінчики волосся, доторкаючись до клавіш піаніно, тремтять свою мелодію, яку впиває всередину мозок і жадібно смакує кожним порухом вітру, який так вміло грається почуттями сили та наснаги.
Для відчуття людини потрібно бути людиною з мільйонами органів чуття, з мільярдом чуттєвих закінчень, які співають всіма кольорами соковитого меду, зібраного з жасминового дерева у пору вітру, дощу та любистку.
Відчути себе людиною – це можливість творити власну мелодію з чорно-білих клавіш кольорового піаніно, що стоїть на березі твого життя, твого власного світу.
Зіграй свою мелодію і нехай про неї почує весь світ.
Твій світ!
