відкорковую останню пляшку затишку —
і гаряче джазове звучання наповнює тіло по самі вінця.
іноді краще залишитися наодинці,
увесь вечір грати у шахи зі світлом під бажання
і загадувати завтра прокинутися без пам'яті,
як без білизни чи без зору —
так прокидалася повія у "сліпоті" сарамаго.
стати завогким папірцем у камері схову
рейхстагу,
де ти нікому не потрібен, бо є WiFi і чистенький кафетерій.
а архіви? та що з ними станеться..
затишок смакує чимось алкогольним і постмодерним.
начебто і приємно, але вже, якщо чесно, від цього верне.
якщо до зірок йдуть крізь терені,
то свобода то найяскравіша зірка,
обручкою вдовиці впущена до пляшки
із джазовим затишком.
