Одного ранку ти назовсім потонеш в самотності.
Зловиш себе на своїй окремішності
на відсутності
будь-яких прив’язонестей до світу
І полетиш
Чи варто відокремлюватись від світу назовсім
Чи варто ховатися у внутрішніх недомовленостях
потаємних норах
власного і нікому не зрозумілого Я
Воно ж бо таке незалежне
Ти сповна насолоджуєшся цим станом.
Коли Ти належиш лише собі
І твої думки вже не піддаються суспільному впливу
О вічна Самотносте
Як же сумлінно тебе намагаються спалити
на всіх одвічних вогнищах абстрактних понять
Та ти не здатна до горіння
Лише покриваєшся тимчасовим попелом
непотрібних слів
І помираєш тільки разом з тією містичною субстанцією
яку ще називають вічною
Наївно намагаєшся віднайти яскравий факел
Вкотре
Щоб спалити те
що не здатне утворити дим
