Довірся долі
“Не заважай мені, прошу тебе я ще сплю” - промовляю із посмішкою сонної кішки, яка заховалася під ковдру від яскравого сонячного промінчика.
Йому чомусь, саме в цей момент, закортіло побавитися зі мною.
Стривай хвилинку! На вулиці листопад, хмари затягнули небо, цілий тиждень пиріщить дощ. Звідки сонце?
Виповзаю з -під ковдри і здивовано дивлюся у вікно. Справді дивно, поміж сірих волохатих хмар, по теорії неймовірності, утворився невеликий отвір і це крізь нього ллється на грішну землю сонячне світло. Картина приголомшує своєю незбагненною красою .Сіро-темні дощові хмари у підсвітку небесного сяйва. Захоплююче видовище, гідне пензлю великих художників. Милуватися ним та й милуватися. Але ,нажаль, в моїй кімнаті, мягко кажучи ,досі прохолодно. Гроші за опалення я сплачую вчасно, великі гроші, як на мене, але батареї холодні. Ви думаєте я не билася за тепло в моїй квартирі?Велика помилка .Відчувачи як холод починає огортати мене своїми кінцівками, швиденько стрибаю назад у ліжко, замотую на собі ковдру, зажмурюю очі та з насолодою чекаю тепла і кольорових снів.
Але не все, любі мої ,буває так, як би нам хтілося. Тільки но я вляглася, тільки зігрілася, як у кімнаті басом завив будильник, що означає- все кохана, вставати пора.
Ну чому так швидко закінчується все приємне для душі і для тіла? І так завжди .Тільки розніжуся ,розмріюся, обов’язково, щось повинно трапитися.
Бубоніла я, шморгаючи кімнатними пантофлями, які несли мене у ванну кімнату на щоранкові водні процедури. Нічого не вдієш, матеріальне, як не крути, займає перше місце. І саме сьогодні я мушу бути особливо привабливою, чарівною, незбагненною на дуже важливій для мене зустрічі.
Не буду описувати, як довго шукала офіс, розпитувала у людей дорогу до нього, переходила через залізничні колії, через колючі кущі і вкінці -кінців вийшла на дорогу. Ні, не буду. Але коли, дякуючи випадку, все таки його знайшла, то так рванула дверима від себе, що стілець, який стояв поруч гепнувся на підлогу. Всі, що були у кімнаті повідкривали роти. Чесне слово, я цього робити не хотіла то двері такі сухі були або мокрі, звідки я знаю.
-“Доброго вам дня! Я на співбесіду. Хто крайній?”
-“Крайніх немає, крихітко” - почула яу відповідь.
-“ Є останні”.
Яка різниця, крайній чи останній, на мою думку це немає значення, але чемненько піднімаю стільця, присідаю і мовчу, поправляючи на колінах мою модну сукню. І так зосереджено займаюся цією важливою деталлю туалету ,що й не встигаю помітити, як до кімнати увійшла молода пані.
-“Доброго дня усім! Вітаю вас у нашому офісі, тобто у туристичній фірмі “Оксамит”. Cпівбесіду ,з вашого дозволу, я буду проводити в іншій кімнаті. Хто перший по списку? Дайте мені листок. Сергій Чоботарь. Це ви?” -звернулася вона до парубка із солом’яним чубом, взяла його по під руку та й зникла разом із ним за іншими дверима.
Тепер, шановне панство і я залишилася із відкритим ротом(вибачте але в моїй голові завертілося “американське торнадо”)
Чим займається, цей офіс ? Чому ця молодичка не назвалася? Чому немає вивіски, дипломів, документів, які б підтвердили офіційність даної установи ? Чому…?
Черга поступово просувалася, тих, хто побував в іншій кімнаті, я не бачила. Напевно був інший вихід. І ось нарешті моя черга. Відкриваю двері у таємничий кабінет. Немає нікого. Стою, чекаю.
-“А щоб тобі!” – подумала про себе і в цей момент моєї роздратованості до кімнати влетіла та сама молода пані, з очима, які блищали мов ті зірки на нічному небі.
-“Вибачте, вибачте мені. Прошу сідайте. Як вас звати?”- звернулася вона до мене.
-“Ліда. Ліда Наливайко.”
-“Чудове прізвище .Що наливаємо?”- посміхнулася вона і втупилася своїми холодними очима в мою беззахисну броню, ніби хотіла просвердлити в ній маленьку дірочку. Ця жінка, по правді, мені була не приємною, але я їй відповіла.
-“Це старовинна фамілія. Згадка про неї є ще у “Літописі” монаха Нестора”
-“Брешу я і навіть не червонію.”
-“Добре ,добре,ваше приізвище немає ніякого відношення до нашої справи. Я думаю, ви зрозуміли, що наш офіс є туристичною фірмою. Ми організовуємо подорожі у всі куточки світу і співпрацюємо із зарубіжними фірмами, які зацікавлені у робочій силі. Ми (вона зробила наголос на цьому слові так, ніби стояла на високому постаменті) маємо можливість допомогти українцям із працевлаштуванням за кордоном у Польщі ,Угорщині, Греції.”
-“А у Греції на скільки я знаю економічна криза” - намагалася я вставити своє недосвідчене слово у словесний водограй шановної пані.
-“Скільки вам років?”- продовжувала вона ніби не почувши моїх слів.
-“35”
-“Чудово, дівчинко моя. Ну що згода?”
-“Ваша пропозиція застала мене зненацька .Можна ,я подумаю?”- чемненько відповідаю їй.
-“Думайте, думайте. Тільки не довго. Вербування(ну це ж треба таке слово знайти)українців завершується в кінці цього місяця .До зустрічі!” -відкривши свої заячі зуби у посмішці і підстрибнувши зі стільця за столом навпроти, моя чарівна пані зникла.
-“До зустрічі!”- розгублено промовила я та й зачинила за собою двері офісу або так званої туристичної фірми, яка випадково забула себе призентувати, але чомусь дуже турбується про мене і моїх співвітчизників. Щось тут негаразд. Відриваюся від своїх думок та з здивуванням відзначаю, що знаходжуся у міському парку,моєї юності з яким пов’язано дуже багато моїх романтичних спогадів в які я поринула присівши на лавку.
А що до поїздки за кордон над цим питанням ніколи не замислювалася, але сьогодні після цієї так званої співбесіди.Хто зна?
Далі буде…
ID:
503769
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.06.2014 16:11:43
© дата внесення змiн: 11.10.2014 13:54:35
автор: Тамара Піддубна
Вкажіть причину вашої скарги
|
