у тиші є ключ запалювання вагомих минулостей,
повна ванна пекучого смутку, яка розчиняє, мов віск.
я застигла, мовчу, не примружую очі, не рухаюсь,
лиш ковтаю повітря, що спогадом вітер приніс.
десь далеко живуть наші сни у притулку для сиріт,
вони ніжно кохаються на подертому нами житті.
а я набираю в "туди" і щораз обривається привід,
і щоразу в камін відправляються мною листи.
неповторні, як ми, розчиняються в часі хвилини,
розмиваються дні, як зображення поза дощем.
залишаєшся ти.. в генетичній пам'яті слини,
залишаюся я... і долаю це все із мечем.
