Сиділа ти і тихо плакала в кутку,
І смак тих сліз був так знайомо кислий.
Ти ними омивала крові більше, ніж ріку,
Що пролилась на землю в день отой огнистий.
Ти плакала в ті дні, коли прощалися з дітьми,
Коли ці юнаки червонощокі
За Україну рідну полягли,
За ті краї, де "Дніпр широкий..."
О, Ангели, скажіть, чому не вберегли?
Чому спалили дух наш український?
Чому до неба козаків ви потягли?
А нас гризуть тепер "брати" сусідські.
За що страждає кожна українка,
Яка героєм виростила сина?
Синок її - тепер на небі зірка,
А в неньки біля серця лиш чорна хустина.
Чому ж ти плачеш зараз, небо?
Коли не повернути час назад,
Коли вже згинули усі, кому не треба,
І в інших ще стріляють із засад.
За що ми терпимо знущання ці "братерські"?
За що нас розривають по частинам?
За що ці наглі рожі президентські
Дають нові накази вбити щогодинно?
Дай відповідь мені, Богиня щастя й миру,
Що робиться у цю жорстоку днину?
Коли дитина плаче й мовить щиро:
"А я молюсь, молюсь за Україну!".
Так кожен молиться із нас,
За спокій, мир і лад держави,
Ось тільки не писали ще наказ
Про те, щоб більше українці не вмирали.
Бог один, в него и верь. Никто на войне не гибнет напрасно. Много всего ещё написал в поддержку тебя как человека. Пришлось удалить.Мне жаль, что не могу тебя обнять. Наверное это и есть самая большая потеря.
Рижа* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за підтримку, навіщо ж видалив? Я навіть не встигла прочитати й одного слова
Обійняти мене б і справді не завадило. Приємно, що є люди, які зрозуміли.
вами.
