А дощ іде сьогодні цілий день,
Полоще коси золотава осінь,
Вслухаюсь мовчки у слова пісень,
Що вітер за моїм вікном розносить,
А дощ іде сьогодні цілий день.
Співає вітер про любов свою,
Яка згубилась у далекім краю.
З тих пір він ,бідний, спокою не має,
З тих пір усюди він її шукає,
Співає вітер про любов свою.
І рве та пісня груди, наче крик,
Летить вона за хмари синьо-білі,
Туди, де вчора журавлиний клин,
І гурт качок у вирій відлетіли,
І рве та пісня груди, наче крик.
Якби вона почула жаль його,
Якби вона його почула тугу,
То знов би повернулась у село,
Вона би прилетіла знов до лугу,
Якби вона почула жаль його.
Вони б обоє пестились в житах,
Для неї сплів би він вінок із м”яти,
Її у ноги все життя б поклав.
Ну хто ще так буде її кохати
Як він кохав її у тих житах?
-Вернись ,кохана веснонько,вернись,
Бо лиш удвох ми будемо щасливі,
Лив сльози вітер у небесну вись,
Кричав від горя у тумани сиві,
Вернись, кохана веснонько, вернись.
А осінь посміхалася в уста:
-Тепер прийшла пора мене кохати,
Ще довго не прийде сюди весна!
І одягнувши із туману шати,
До вітру пригорнулася вона...
Н.Хаммоуда
20.08.2014
Так легко читати було , хоча , чесно сказати , не люблю чомусь довгі вірші історії , але у вас вона така гарна , така мальовнича, насичена осінню, золотом, весною, туманами, дощами ...Така чудова історія !!!
Браво !
Наталя Хаммоуда відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00