Сільські діти дев'яностих,
що зростали на ліриці Шевченка і Українки -
читали книги із совкових бібліотек
і щиро вчилися любити свою країну.
Вони не розуміли бубабістів,
не сприймали естетику постмодерну
і постфутуризму:
Порубали кущі калинові,
З вишиванок онучі - й край!
Де ти лазиш, народний символе?
Де ти, сука, козак Мамай?
Сільські діти двотисячних
вчилися у національних і державних університетах
(колишніх педінститутах),
відкривали для себе заново Уїтмена
і наново - Жадана і Скибу.
З кожним віршем,
надрукованим на сусідовому комп'ютері
і зачитаному на літоб'єднаннях,
вони все більше відчували себе частиною
літературного процесу.
Ставали основоположниками нових течій
і були широко відомими у вузьких колах:
Напиналися жили линвами,
Гомонів у тривозі край:
Де ти лазиш, народний символе,
Де ти, сука, козак Мамай?
Сільські діти двітисячідесятих
отримали дипломи і клопоти.
Невизнані генії перетворились на офісний планктон.
В перервах між кавою і поп-романами
вони заходять на поетичні сайти,
читають недолітературу із сотнями лайків
і відгуками: "це шИдевр", "неперевершено", "я плачу",
і теж плачуть.
Плачуть, що зарано народилися.
Попередніх кумирів скинули,
А новітніх - нема, на жаль.
Де ти лазиш, народний символе,
Де ти, суко - козак Мамай?
