Брудними гілляками дощу клубочеться
Осіннє надвечір’я.
Чи хтось хоч раз заглянув у зливи ріллю?
Чи хтось, може, бачить, як протерся до дір я?
Чи оманливі шати бульвару відчули,
Як сиплеться з каструлі неба соло?
Як ниють леви вітру якось по-осінньому кволо?
Забули… Лише свій клятий рід чули.
Слухали його невтомно, скажено і неохайно.
І підливали сиріт вітру в помийну тацю…
Казали: бери, обирай! Хочеш? На цю…
Не брали. Стогнали. І озиралися лАйно…
Так, ніби негайно хтось змусив тікати.
Спинися, гієно. Війна ти!..
Облуплені крони дерев, перетрощені в чорну муку.
І я зайняв чергу на цьому току!
