Я жалію про не сказані слова,
І про сказані я теж жалію.
Як мріє про літо мавка лісова,
Я так про вас і мрію.
Я жалію, що не сказав ні разу,
Як сильно вас люблю.
Не наче я чекав указу,
Яким себе же погублю.
Я жалію, що рідних рідко бачу,
Та ідеалом їхнім я не став.
Бувало по ночам я плачу,
А у день бачу сотні вистав.
Я жалію, що сестру ображав,
Хоча єдина є вона у мене.
Але завжди у її картинах я вважав,
Є щось таємниче не збагнене.
Я жалію,що плаче рідна Батьківщина,
Коли на частини розбивають її.
Але завжди неї я дитина,
Що не втрачає забутої надії.
Я жалію,що часто Бога забуваю,
І рідко приходжу у Храм.
Перед Ним я двері закриваю,
Та десятки будую я брам.
Я жалію,хоча слова нічого ці не значать,
Твої вчинки лиш мають вагу.
І люди лиш тоді пробачать,
Коли тобі пробачити до снагу.
