Дах, слизький від снігу. Дві постаті, що на краю. Хоча насправді ці два чоловіки сиділи у майже сухому вагоні електропоїзду. Так, вони були готові зістрибнути униз, але в них ще не було такої нагоди. Як мені хочеться їм поспівчувати, та співчуття – це дуже образливо, а я не бажаю кривдити свої, нехай і пересічних, але персонажів.
- Хєрня – уголос промовив один з тих двох, той, що молодший (на вид йому 18-20 років).
Другий подивився навкруги. Поруч із парубком був лише він, інші сиділи занадто далеко, отже зверталися до нього.
- Це ви до мене? – запитав він, поправляючи окуляри (зараз перед вами мав виникнути образ чоловіка років за 40-к з середньостатистичною зовнішністю, схожого на викладача історії у непрестижному вузі).
- Ні, до життя. – відповів парубок (до речі, симпатичніший за середньостатистичного).
- Цілковито з вами погоджуюсь. – «викладач» кивнув головою.
