UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валя Савелюк: ЕСКІЗ - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ gala.vita, 05.12.2014 - 23:09
ВАЛЮШО! ТАК ТЕПЛО на душі стало!Ви мене розщюлили    Ваші твори завжди казкове мереживо надзвичайно яскравих барв, що здатні надихати  
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Віточко, радію Вашим словам - а радість - це невід"ємна складова ЩАСТЯ...
gala.vita, 02.12.2014 - 22:54
повільно олійна фарба заповнює полотно.згори вниз зповзає кволе світло-сіре світанкове марево... на ніжно-білий горизонт боляче дивитись, очі вже звикли виглядати сонце, і звикли його не знаходити. але у мене ще є тюбик кадмію жовтого, - я намалюю сонце сама!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба Віточко, Ви схожі на жовтаво-руденького котика із золотим клубочком на підвіконні, які у свою чергу схожі на весняний світанок...  Ваш відгомін до мого ескізу - це прекрасний вірш - залишилося тільки розмістити слова - "порвати" рядки на ритмічні рядочки: повільно олійна фарба заповнює-вкриває полотно: згори донизу сповзає кволе світло-сіре світанкове марево... за горизонт - дивитись боляче, бо очі вже звикли виглядати сонце, і звикли не знаходити його ...у мене ще залишився тюбик жовтого кадмію - я намалюю для тебе сонечко сама! от тюбик жовтого кадмію - це Ваш мені щедрий подарунок...  дякую Вам сонячно
Наталя Данилюк, 02.12.2014 - 21:55
По-зимовому ніжно і мінорно. Дуже зворушливі рядки про рудого кота... Ми цього літа надбали двійко: взяли котика в сусідки моєї мами, а кішечка блукала понад річкою. Діти кидали її у воду і спостерігали, як вона плаває (а плавала вона дуже вправно). Пожаліла, нагодувала, відтоді і залишилася в нас. Отак і ростуть двоє - нерозлийвода! І клопіт, і потіха. Тепла зимова замальовка, не зважаючи на нотки журливого настрою.     
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
рудий кіт із золотим клубком на підвіконні - це сонце, якого вже давно не видно у нас - сіре небо і білий сніг - от і світанки такі - як сметана.... густі і повільні, як сметана розпливається розлита... але я їх люблю і чекаю, і щосвітанку прокидаюся, гляну у вікно - ага.. вже... світає - і... люблю кожен світанок кожного дня - і грудневі також... а весною світанки - замріяні, романтичні і ніби закохані, а влітку - ясні, динамічні, палкі... восени - теж задумливі і романтичні, але вже не такі закохані, більше в себе задивлені.... отак я їх люблю - світаночки мої...гарна Ваша історія про котиків, Наталю... я котячих і котів конкретно - люблю... чимось вони інколи і на світанки схожі... вони у різних настроях бувають - коти, але завжди щирі і виразні.... красунчики... елегантність і делікатність, витончена пластика і ласка, ніжність навіть... але здібність усе це рішуче захистити... котики-коти... дякую Вам за гостину, Наталю...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пане Віталію... так... набросок грудневого повільного безсонячного світанку - але я їх дуже люблю - світанки... і грудневі отакі сметанно-бліді...
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||
