Мій чоловік - моє віконце
У світ безмежний, мій політ
Моє падіння, крила, сонце
Усе усе, - мій чоловік
Світанок.. Світанок.. Світанок..
Він такий чарівний, він може все) Немає учора, до завтра далеко, у руках глечик, а там.. а там лише молоко. Тепер мені добре і це найголовніше, я сама, трохи лячно у цьому лісі). Та тут така краса, просто красотєнь. Дерева за ніч посивіли, та ні, ні, я пошуткувала, це блонда). Тепер і не знайдеш брюнетку у цих хащах. Сонце грає на сопілці, от зараз пробудить польових мишок, а ті вже витрусять з цих красунь ті проліски, ось вона мить. Пам*ятаю, коли я була малою, у матері був такий глечик, я любила назбирати снігу з яблунь і заповнити той глечик, а потім спостерігала як він тане у теплій хаті, просто сиділа поруч глечика і дивилась у нього. Смішна), можливо, та,як кажуть, чим би дитина не бавилась, аби не плакала. Я готую пироги, сьогодні у
мене гарний настрій, сніг вибілив мої думки і очистив душу від болю. А ще, ще сьогодні у нас будуть гості, ні, ні, ніяких подруг, тільки одне сонечко, Єгорчик. Як же я за ним скучила, за цим розумним дитяточком. Цікаво, чи він теж так, яке приємне відчуття)
Пиріжки ростуть, немов гриби після дощу) у мене тут все сплановано, ось тут зошит, а ось тут пироги. Повний порядок. Хто зна, коли ще у цій оселі запахне цим тістом. Будинок продається. Залишилось дочекатись якихось навіжених, схожих на нас.Хоча, скажу вам, що тут вже не так і дико, скоро і тут прокладуть асфальтовану дорогу. Це раніш я думала, як ми будемо звідси вибиратись через заметілі, а тепер, тепер і зими не такі суворі) Час прогресу, вже й тут працює інтернет, хтось кинув вишку у небо)
Ой, хтось приїхав, невже так швиденько? а у мене ще й ні ні.
-Пані Діано! Пані Діано! Як ви могли про мене забути?
Ви ж обіцяли мене прокатати на конях, а тепер, погляньте який випав сніг, як тепер? як тепер на них кататись? а у вас тут сани є? а гірка? гірка є? а якщо у вас немає санчат, то може є така таріля, і чому я не взяв з собою санчата? а у сусідів є діти? може у сісідів є?.............
-Єгор, Єгор, тихше, тихше, куди ти так поспішаєш, ми щось придумаємо, дай обійму, дай подивлюсь на тебе.
-Ой, я вам тут насмітив, тут стільки снігу, я думав, що ми застрягнемо в тій кучугурі, та у вас водій як шумахєр, дайте віник,я сам приберу, ого скільки води!
-Проходь, я потім приберу, сніг- не хвороба, висохне.
-Клас!У вас справжній камін, не електричний)) А знаєте, у мене скоро буде братик, а може сестричка, у мами такий здоровецький живіт) вона не знає куди його покласти, а тато спить на полу біля мами, а я сплю добре, я так скучив за вами.
-Їсти хочеш?
-Ще питаєте, я так хочу їсти, що з*їм цілу миску бараболі) з м*ясом) у вас є щось для мене?
-Є,у мене все є для тебе, пішли чистити холодильник))
-Вауууууууу! Снікерси, марсіки, баунті-мяунті) я хочу їх.
-Ти ж хотів м*яса!
-Хотів і перехотів, одненький марсік, ну можна?
-Можно, можно, бери, що хочеш!
-А можно я у вас тут заночую, мама дозволила, вона так і сказала вашому чоловіку-можете привезти його завтра, я відпочину, ніби я її втомлюю)) це все він, це він її штовхає своїми ніжками у животі. А де коні?
-Коні у сараї, зараз ти мені допоможеш ззмочити пироги і ми підемо до коней.
-А я думаю, що це мені пахне у носі, а це пироги. Добре, я вам все зроблю так як треба.Ого, які гарячі, я так його хочу, а з чим вони?
-Ось ці, з абрикосовим варенням, а ці з сиром.
-Дайте мені ось цей, погляньте який він пузатий)) як мама))
-Ти малюєш, Єгоре?
-Так, я малюю, я і вам привіз свої малюнки) показати?
-Так, покажи, не можно їсти таке гаряче тісто, це шкідливо.
-Знаю знаю) але ж мама каже, що якщо дуже хочеться, то можно.
Ось мої малюнки.
-Чудові. А це що за копичка? Ти був у селі?
-Ні, це до нас приходив один дядько, знайомий тата, вони пили вино, а потім той чоловік сказав-я, немов та копичка серед зими, стою у полі, і ніхто мене не турбує.
От я і намалював його, вона одинока, бачите, ось дорога, а ось копичка і зима.
-Так, так, мій хлопчику, ось життєва дорога, а ось копичка і зима.
-Ви що плакали?
-Ні, звідки ти взяв?
-Плакали плакали, ви мене не обманете, я бачу, а ось, погляньте, це ви,
ви йдете у море, погляньте яке тепле море, а ось тут захована русалочка, тут колір темний, бачите?
-Ні, не бачу!
-От і ви не бачите, чому ви не бачите, вона ж там є, а ви як мама, мама теж сказала-не вигадуй, малюй як є..
-Вигадуй, Єгорчику, вигадуй, я люблю твоє малювання.
-Ой, пані Діано! Сніг пішов, лапатий, який гарний, зовсім не такий як у місті!
Ходімо, ходімо на вулицю.
Вулицю завалило щастям.Цей хлопчик кружляв біля мене білим метеликом.Його світло росповсюджувалось навкруги, і, здалося, що янголи прокинулись і заграли у свої труби, а дерева пробудились і пішли у танок.Їхні сукні переливались сріблом, земля стогнала під ковдрою, а посеред двору червона троянда скинула свою вуаль і засміялась, засміялась моєю посмішкою. Я оживала, серед льодяників мої руки стали теплі теплі, сніг танув у мої долонях, і .. більшого більшого хотіла не моя душа.. Моя душа співала осанну..
-Пані Діано! Яке щастя, що я приїхав до вас!
Дякую, тобі Боже!За сонце, сніжинку і світ!
ID:
543449
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.12.2014 13:27:25
© дата внесення змiн: 18.12.2014 23:17:11
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
скільки любові
