Гл. LVІ. Про вартість життя.
Для духа білий світ – то темрява буття.
Він рай для всих закоханих в життя.
Не зрадь собі і величі своїй –
З криниць його не пий оманливий напій!
Якщо цей світ і кожна з нас людина
В свій час, мов раб, у всесвіті загине,
Навіщо сум і непомірні втрати,
Щоб смерти не чекаючи, вмирати?
Вбрання скорботне, живучи одів?
Невже ти сліз вдовиних захотів?
Не скигли, як покинуте щеня,
Печаль свою не множ стократ щодня!
Ти позбавляйся клопотів єства,
З одного клопоту не створюй собі два.
Але від власної печалі ти спочинь
Самотність, втому, горе – геть відкинь!
Твоя недоля надважка, нехай –
Живи спокійно і життя кохай.
Життєву працю кожен переможе,
Коли сприйме як повеління Боже.
Квітує місто Шам і красень наш Герат,
Душа радіє розкоші палат.
Та чи потрібне наше хвилювання
За долю їхню на шляхах пізнання?
В саду життєвім певності немає.
Найкращий цвіт, відживши, помирає.
Якщо той сад, у бурі на дорозі,
Троянд найкращих зберегти не взмозі –
Життя в саду жорстоке і страшне,
Де квітів марево відсутнє запашне.
А все, що сталося – ми маємо забути.
Хто міг би наздогнати час, назад вернути?
Про майбуття що можемо сказати?
І долі наші як пророкувати?
Не владні ми на ниві майбуття.
Одна лиш мить – час нашого життя.
В миттєвість кожну воєдино злиті
Майбутнє і минуле – дві блакиті.
Чому скорботний ти над прірвою буття,
Коли в житті лиш мить – твоє життя?
Із твого серця б’є струмок любови,
То ж не катуй себе, спини кипіння крови.
Свою миттєвість проживи сповна,
Хай буде щастям лагідним вона.
Перл найдорожчий – подих твій земний,
Прозорий перл – друг щирий, недурний.
Рубіни днів твоїх у чотках так сплети,
Щоб перли радощів ти завжди міг знайти.
Перлини духу у житті твоїм –
То сонця перл у сяйві золотім.
Для всих палає полум’я буття,
Десь в глибині його і перл твого життя.
Зійде світило, догора в імлі...
Твій подих є окрасою землі.
Під сонцем полудня, буває, все горить
Весь світ без дихання не взмозі дня прожить.
У диханні вся суть всього життя –
Жива волога вічного буття.
Твій подих, дух! Від прірви до світил
Джерело вічне в ньому вічних сил.
У творчих сил є дихання як суть,
Вони твій подих у свій дух несуть.
О, подих дивний, творчий для світів,
У посуд глиняний він розумом влетів!
Ти в подиху правічного Іси
Побачиш рівень вічної краси.
Все, що живе, колись піде в пітьму
Та вічний Дух надав життя йому.
Навколо без початку і кінця
Хвилюється, як море Дух Творця.
Могутнім будеш на шляху мети,
Коли знаннями опануєш ти!
Усе – від Нього... Вічність і Буття,
І кожен крок, і подих, і життя.
Час дихання твого – життя твоє,
Воно в скорботах вічних зогниє.
Бо ти принизив вищий її дар
І жити став серед лихих нездар.
Думки мізерні в голові твоїй
І смисл мізерний в мові неживій.
Ти , помиляючись, не думаєш про те,
Що ворог твій – в твоїй душі росте.
Своєї величі ніколи не принизь,
Лицем до свого Бога повернись.
З пітьми і пороху, о сину мій, повстань,
Іди до мудрих, до скарбниці знань.
А Той, хто подих Свій тобі колись надав –
За твоє щастя на хресті страждав.
І він призвав тебе до вищого життя
Не звіром, паростком чи каменем сміття.
Свідомості вогонь в тебе вселив,
До праведної віри шлях відкрив.
І почуттями ти наділений п’ятьма,
Щоб осягати світ, де навкруги пітьма.
Ти маєш руки, в тілі сила є,
І на ногах вся постать постає.
Ти розрізняєш їжу, страви і смаки –
Це також милість Божої руки.
Про все, що Бог дарує нам
Розповідає стисло мій калам.
Багато в тебе різної одежі,
Їх кількість перейшла розумні межі...
Верблюди, коні, мули маєш ти –
В далекі мандри буде краще йти.
Твої сади дарують гарний плід
В потоках світлих – риб веселий рід.
В твоїх садах є місце для кумирів,
Що, наче гурії, живуть в квітучім вирі.
Стрімкі айвани, хором світлий твій –
По волі Бога у красі земній.
Якщо тебе шанує рідний край –
Будь вдячний Богу, ти це завжди знай.
Із всих щедрот дорожча нам одна.
Перлина дивна в світі див вона.
Це – розум. З ним поряд, – кажуть мудреці, –
Рубіни і алмази - камінці.
У хованці перлин всього буття
Перлина схована твого життя.
В ній – дар всих знань, таїн і висоти.
Ось, за життя, чим володієш ти.
Коли Творець перлину доручав,
Вінцем щедрот тебе Він повінчав.
Воздай Йому за дар надійний.
Згадай, що вдячним – дар подвійний.
За хліб щоденний і за все, єси,
Молитву вдячности до Бога вознеси.
І хай не буде до кінця всих днів
Межі молитвам і завдячних слів.
Але давай до сутності вернімо,
Про дух буття сторінку розгорнімо.
Ось диво творчих сил і дій –
Твій кожен вдих і кожен подих твій!
Вдих – силою наповнюються груди,
А видих – то життя тілесної споруди.
Тут благодать дарована подвійна –
Повітря свіже і жага постійна.
Горить, бо дише, твій ліхтар буття.
Будь вдячним! Дихання – твоє життя!
Згадаймо, дихання – то дух Творця,
Зоріння Всесвіту, безмежного Кільця.
Ти завжди згадуй з вдячністю про Дух,
Бо сам Творець – то вічний в Дусі Рух.
Думок ясних політ у вихорі життя, –
Коли ти дихаєш, – надійне опертя.
Свідомість диханню нехай допомага,
Коли висот святих вона сяга.
Готові ми душею заплатити
Тому, хто врятував і дав наснагу жити.
В житті своїм ти завжди вірним будь,
Серця зрадливі довго не живуть.
Незібраність і самозабуття
Тебе заманюють у самоту життя?
Якщо Бог бачить марність справ твоїх –
Собі нашкодиш і помножиш гріх.
Тобі талантів матір не дала?
Живи собі і сторонися зла!
Ти ліків від отрути не сприймаєш,
Отруту в кубку ти чому тримаєш?
Знайшов ти друга – то щаслива мить.
Хай радість вашу Бог благословить.
Не бійся опір силою здолати.
Жорстокістю не смій людей карати!
Чи не на краще – ніч у майхані
Ніж плач і стогін по твоїй вині.
Казни не знищуй і чеснот сім’ї,
Пильнуй чужі чесноти, як свої.
З людьми і друзями веди свої розмови,
Звільни життя гнітючої основи.
А як побачиш диво серед руж –
В саду скажи їй про єднання душ.
З люб’язним серцем, вишукано вкрай, –
Це личить мудрим, – друзів поскликай.
Вони побачать, що біді на зло
Твоє життя мов квітка розцвіло.
В палацах ти живеш чи у хатині –
Допоможи хоча одній людині.
Ні срібла-золота, ні серця чистоти
Не пошкодуй для вірних друзів ти.
Душа і радість у найкращому союзі,
Коли навколо – твої вірні друзі.
Та розлучатися – то жереб наш земний.
Онь сяє місяць, наче меч кривий.
Земну любов для себе хто відкрив,
Той радощам своїм престол створив.
Та зітне меч пори нічної
Всі віти радости живої.
Всесильні почуття пресвітлі та глибокі
Закрутить вихором і кине в різні боки.
Діяння дивні сиплються із неба,
Неначе людям жити в горі треба.
О, якби грози сил страшних не мали
І стовбурів гнучких під корінь не ламали.
Вони ж бо гості у саду земному
Чи, як брати, в гуртовищі тісному.
О, якби в світі серце те зустріти,
Яке могло, у відповідь, любити!
Той, хто з коханою зустрітися бажає
Нехай за щастя зустріч ту вважає.
Коли два серця зіллються в одне –
Один із вас, благослови мене!..
Той, хто бажань своїх досяг,
Нехай здійме всепереможний стяг.
Слова подяки поспішить знайти,
Щоб щастя від напастей зберегти.
Хай вічною подякою живе,
Хто в благодаті по життю пливе.
Хай будівничий сущого всього
Подовжить в щасті всі роки його!
* * *
Словник:
Саз – музичний інструмент.
Іса – Ісус (старо-узбецьке).
Калам – перо із тростини.
Айван – тераса, відкрита галерея палацу.
Майхана – місце для веселощів і розваг, корчма.
м.Житомир, 1977 р.
ID:
544216
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 16.12.2014 15:02:18
© дата внесення змiн: 16.12.2014 15:02:18
автор: Марко Кайдаш
Вкажіть причину вашої скарги
|
