Я минуле своє у бабусиній скрині ховаю,
Де обруси* й хустки, замотавши в столітній кожух,
До комори я двері, неначе у рай, відчиняю,
Щоб сьогодні його знов несміло узяти до рук.
Я на скриню дивлюсь і вертаюся в сад при долині,
Де із яблуні цвіт осипався на коси мені,
Там де мрії солодко-гіркі і невинно-дитинні,
Сплять у травах зелених , де квіти в медах запашні.
Тільки скрині торкнуся, а звідти... мелодії дивні:
Шелестить очерет-то вітрисько пробіг над ставком.
І по черзі у цілім селі надриваються півні,
Щоб усіх сповістити, що ранок уже за вікном.
Відчиняю ту скриню мов двері у батьківську хату:
Мати кличе додому, бо пізня на дворі пора,
І бабуся чекає, щоб косу мені розчесати,
І про перше кохання, як пташка, щебече сестра.
Звідкись пісня знайома до серця мого долітає,
То дідусь щось майструє, і тихо її гомонить,
А із хати п'янкий аромат до небес досягає,
То гнітиться хлібина, щоб щиро усіх пригостить.
Чорна груша суха б'є по вікнах вночі, як примара
(Не забути ніколи, хто страху мені додавав),
Та лиш вранішню тишу нарушить сусідська отара-
Сад, неначе від чарів, до вечора знов оживав.
А під стріхою гнізда, а в гніздах малі ластів'ята,
Жовтодзьобі, смішні, зголоднілі... Ойой, як кричать!
Перший цвіт на черешні, її посадив для нас тато,
А сьогодні вже діти мої ту черешню їдять.
Розберу те добро, що бабуся збирала роками:
Сардаки* й рушники розстеляю на теплій траві,
Вишиванку лляну,( це в дарунок бабусі від мами),
Білий лейбик* у квітах, спідниця, й перемітки* дві.
Аромат давнини . Порожніє, звільняється скриня,
В кожній речі який неймовірний захований клад,
Я тулю до грудей і радію, неначе дитина,
І стелю у саду, де клюють горобці виноград.
Я звільняю минуле своє від розсохлої скрині,
Ніби пучками пальців торкаюся рідних облич,
Вся історія роду мого бережеш ти до нині,
Добра скрине стара, ти й онуків до себе поклич...
Обруси*-домоткані скатертини.
Сардаки*-чоловіча верхня одежа із овечої шерсті.
Лейбик*-верхня одежа без рукавів із овечої шкіри.
Перемітка*-жіноча головна одежа із білого домотканого полотна.
дякую.
у сором і сум ваші слова моїй пам/яті... і мені колись таке бачилось... чи наснилось тільки?..
от і мушу за це повернення у минуле хоч одним словом віддячити
Наталя Хаммоуда відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нічого тут соромитись. Ви ж не забули. А якщо обставини віддалили вас від ващої "скрині", то таке воно життя. Дякую щиро!
Сказати - талановито - нічого не сказати...Самі слова заходять вдушу і несуть в голубі хорали дитинства...Аж пропікає до глибини.Сьогодні теж щось захотілось побродити своїми стежками, хоч насправді закінчую "Він на гібридній був війні".Надіюсь , сподобається .Окрім того, хочу лупнути поему "Кавказький злам", ще опубліковану у2003 році, але вкрай актуальну з оглуду на сьогоднішні події.Чи є тут якісь ліміти по кількості знаків?Вона об*ємна, але прошу дати їй оцінку, оскільки у свій час вона мала значний резонанс.Пломінь.
Наталя Хаммоуда відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Біжу читати щось із вашого, намітила кілька творів. Наснаги вам у написанні. Дуже цікаво. Все напишу коли проживу ваші рядки.