Захлебнулася горем, упала на небо до зір.
Римувала до ночі, кричала, як зранений птах.
Ти його цілувала у губи, навіть коли він хворів.
Ти його так кохала, що просто зривало дах.
На колінах худих ти тримала сузір'я думок,
А на плечах сутулих носила пекучі хрести.
Ти тікала від нього у ніч, сповільняючи крок,
І благала себе між вами спалити мости.
А тепер ти читаєш Корній " Тому що ти є",
І з очей сиротливих стираєш невміло сльозу.
Бо ніхто те що було, тобі уже не поверне.
У щоденнику запис :
"сумую.
плачу.
люблю. "
