Світають ночі й вечоріють ранки.
Стерлась межа між завтра і сьогодні.
Це все давно уже вийшло за рамки.
Це не реальність, це немов безодня.
Безодня слів, несказаних тобою,
Безодня поглядів очей твоїх бездонних,
Бездонні монологи в епілозі бою,
Що не відбувсь, на жаль, з самим собою.
А, може, це пролог лишень? Де правда?
Немає кому вірити, немає...
Якщо тут ототожнюється зрада
Із нормою. Та... по щоці плескає.
Тут просто є і ти, і я, й безодня,
Є дні, є світ та там у них немає "нас".
Там всюди люди, сонце і осоння,
А тут... у нас... лише відлуння сірих мас...
02.03.15
